— Докторе Волеску, все буде гаразд, повірте. Але встаньте й допоможіть мені винести звідси докторку Бгарадвадж.
Це подіяло. Він звівся на ноги й пошкандибав до мене, досі з тремтінням. Я повернувся до нього неушкодженим боком:
— Беріть мою руку. Тримайтеся.
Волеску зміг обхопити мене за лікоть, і я став підійматися кратером, притискаючи Бгарадвадж до грудей.
Дихала вона різко, а жодних показників її скафандр не передавав. Мій був розірваний на грудях, тож я підвищив температуру тіла в надії, що це допоможе. Потік заглух: скориставшись керівними повноваженнями, Менса відрізала все, крім медсистеми та цикади, і я чув тільки потік цикади, де всі одне на одного шикали.
Підтримувати рівновагу на схилі кратера було важко через м’який пісок та ковзку гальку, але мої ноги не зазнали ушкоджень, і я видряпався нагору з обома живими людьми. Волеску ледь не впав, і я вмовив його відійти від краю на кілька метрів просто на випадок, якщо та істота знизу може дотягтися далі, ніж здавалося.
Я не хотів класти Бгарадвадж на землю, бо в мене було кілька ушкоджень у ділянці живота і я сумнівався, що зможу знову її підняти. Я промотав трохи назад запис польової камери й побачив, як у мене впився зуб чи, може, джгутик. Ніби джгутик — здається, це ж так називається? Вбивцеботів не споряджають пристойними освітніми модулями — в нас напаковують лише знаряддя для вбивства, і то найдешевші. Я звірявся з мовним центром хаб-системи, коли неподалік приземлилася мала цикада. Щойно літальний апарат сів на траву, я опустив забороло й зробив його непрозорим.
Ми мали дві стандартні цикади: велику для надзвичайних ситуацій і оцю малу, що перевозила вчених на місця досліджень. У ній було три відсіки: великий посередині для людей і два дрібніші по боках для вантажів, запасів та для мене. За пультом керування сиділа Менса. Я пішов повільніше, ніж зазвичай, бо не хотів загубити Волеску. Трап почав опускатись, і зсередини вистрибнули Пін Лі та Арада. Я ввімкнув голосовий комунікатор:
— Докторко Менса, я не можу відпустити її скафандр.
Вона не відразу зрозуміла, про що я, а тоді поквапливо відповіла:
— Все гаразд. Занось її у відсік екіпажу.
Вбивцеботам заборонено літати з людьми, і я мав отримати вербальний дозвіл зайти. Хакнутий модуль контролю мене б не спинив, але цього не варто нікому демонструвати, особливо людям, з якими в мене контракт. Важливо, аби вони не знали, що я вільний агент. Наприклад, щоб мої органічні складники не знищили, а решту не розібрали на цінні запчастини.
Я заніс Бгарадвадж по рампі у відсік, де Оверс і Ратті гарячково відстібали сидіння, щоб звільнити місце. Вони зняли шоломи та поскидали капюшони, тому я побачив, як вони вжахнулися, помітивши крізь порваний скафандр, що лишилося від верхньої половини мого тіла. Добре, що шолом я закрив.
Ось чому я насправді люблю літати з вантажем. Від тісного сусідства звичайних та ауґментованих людей із вбивцеботами стає ніяково. Принаймні вбивцеботам. Я сів на підлогу з Бгарадвадж на колінах, а Пін Лі та Арада затягли Волеску.
Ми кинули внизу два пакунки з польовим спорядженням та інструментами: вони досі лежали в траві там, де працювали Бгарадвадж і Волеску, перш ніж спустилися в кратер по зразки. За нормальних обставин я б допоміг зібрати речі, але медсистема, яка моніторила стан Бгарадвадж через рештки її скафандра, чітко повідомила: відпускати докторку не можна. Про спорядження, однак, ніхто й не згадав. Може здатись очевидним, що в надзвичайних ситуаціях варто кинути речі, які можна легко замінити; але в мене були й такі контракти, де клієнти наказували кинути закривавлену людину і рятувати обладнання.
А за цього контракту доктор Ратті підскочив і вигукнув:
— Я зберу ящики!
— Ні! — загорлав я, хоча не мав так робити.
Я повинен завжди говорити з клієнтами ввічливо, навіть якщо вони збираються через власний недогляд скоїти самогубство. Хаб-система могла прописати мій вибрик у лоґах та покарати мене через модуль контролю. Якби я його не хакнув.
На щастя, інші люди також закричали «Ні!», а Пін Лі додала:
— Твою наліво, Ратті!
— Ох, часу ж обмаль. Вибачте! — відповів Ратті та вдарив по кнопці швидкого закриття люка.
Завдяки цьому ми не втратили трап, коли внизу виринув Нападник із пащею, повного зубів, джгутиків чи чим він там прогризав землю. На всіх камерах цикади з’явилося величезне зображення, яке система перевела на персональні потоки екіпажу. Люди заверещали.