Ратті з Арадою промчали повз мене з медичним приладдям та запасними батареями. Я максимально розширив периметр патрулювання дронів. Ми не знали, чи прилетять ті, хто напав був на «Дельта-Випад», у найближчі хвилини, але ймовірність висока. Ґуратин пішов перевіряти системи обох цикад, аби переконатися, що доступ до них є тільки у нас і хаб-система нічого не накрутила в їхньому коді. Я стежив за ним через один з дронів. Він то дивився на мене, то намагався не дивитися, що було ще гірше. Я не хотів, щоб мене відволікали. Коли почнеться друга атака, все відбуватиметься дуже швидко.
«Я й сприймаю його як особистість, — говорив Ґуратин. — Як злу, серйозно озброєну особистість, у якої немає підстав нам довіряти». «То спробуй перестати так думати, — кинув йому Ратті. — Може піти на користь».
— Вони знають, що їхній вартмех успішно імплантував нашому бойовий модуль, — сказала Менса по комунікатору. — І мусимо визнати, хаб-система передала їм достатньо інформації, тому вони також знають, що ми його видалили. Але не знають, що ми здогадалися про їхнє існування. Коли система безпеки відрізала хаб-системі доступ, ми досі підозрювали диверсію з боку компанії. Вони не знають, що ми на них чекаємо.
Ось чому слід було ворушитися. Ратті з Арадою зупинилися відповісти на питання про батареї для медичного обладнання, а я помчав назад до бази по новий вантаж.
Проблема, яка ще постане переді мною, полягала в типовій тактиці бою вбивцеботів. Ми кидаємося на ціль, аби знищити її, знаючи, що 90 відсотків тіла можна загоїти чи відновити в боксі. Тому обережність зайва.
Коли ми підемо з бази, я втрачу доступ до свого боксу. Навіть якби ми знали, як розібрати його на частини (а ми не знали), він надто великий, щоб поміститися в цикаду, і вимагає надто багато енергії.
А у ворогів можуть бути справжні бойові боти, а не вартові на кшталт мене. У такому разі наш єдиний шанс на порятунок — триматися від них подалі, доки не прилетить евакуаційний транспорт. Якщо тільки інша дослідницька група не підкупила когось у компанії, щоб він затримався. А я ще не говорив про таку можливість.
Ми майже все завантажили, коли по комунікатору закричала Пін Лі:
— Знайшла! їхній код доступу — глибоко в хаб-системі. Він не відправляв їм наші аудіо та відео й не пускав їх у наш потік, але періодично отримував від них команди. Ось як він видалив інформацію з наших інформаційних та картографічних пакетів, ось як наказав автопілоту малої цикади вимкнутися!
— Обидві цикади чисті, — додав Ґуратин. — Запускаю передполітну перевірку.
Менса також щось сказала, але тієї миті я отримав сповіщення від системи безпеки. Дрон надіслав сигнал тривоги.
За секунду дрон уже транслював зображення з ділянки, де стояв наш маячок. Пусковий пристрій триноги лежав на боці, а навкруги валялися шматки капсули.
Я перекинув відео в загальний потік, і люди затихли.
— От лайно, — тихо буркнув Ратті.
— Ворушіться! — суворо наказала Менса по комунікатору.
Через відключення хаб-системи в нас не працював жоден сканер, але я розширив периметр патрулювання по максимуму. І система безпеки щойно втратила контакт з одним із дронів далеко на півдні. Я кинув останній ящик у вантажний відсік, роздав накази дронам та закричав по комунікатору:
— Вони наближаються! Треба негайно летіти!
Я несподівано рознервувався, коли крокував туди-сюди перед цикадами, очікуючи на своїх людей. Волеску вийшов з Бгарадвадж, допомагаючи їй ступати по піску. За ним, з перекинутими через плече торбами, квапились Оверс та Арада, які кричали Ратті, щоб не відставав. Ґуратин уже сидів у великій цикаді, а Менса та Пін Лі прийшли останніми.
Вони розділилися: Пін Лі, Волеску та Бгарадвадж пішли до малої цикади, інші — до великої. Я пересвідчився, що Бгарадвадж спокійно піднялася по трапу. Біля люка великої цикади трапилася заминка: і я, і Менса хотіли піднятися на борт останніми. Як компроміс, я обхопив Менсу за талію і скочив у люк; трап втягнувся за нами. Я поставив докторку на ноги, а поки всі дивилися здивовано, вона сказала:
— Дякую, вартмеху.
У шоломі я почувався краще, але бракувало комфортної дистанції камер безпеки.
Я й далі стояв, тримаючись за верхній поручень, решта пристебнулись, а Менса пішла в крісло пілота. Першою здійнялася в повітря мала цикада. Менса почекала, доки осяде пил, і також злетіла.
Ми міркували так: оскільки «вони», ким би «вони» не були, не знають, що нам відомо про «них», то відправлять лише один корабель. «Вони» хочуть заскочити нас зненацька на базі і, вочевидь, спершу знищать цикад, аби ми не втекли, а тоді вже візьмуться за людей. Тепер, знаючи, що «вони» наближаються з півдня, ми могли обирати напрямок. Мала цикада повернула на захід, і ми полетіли за нею.