— Краще, коли люди вважають мене роботом, — сказав я.
— Можливо, за звичних обставин так і є, — вона трохи відводила погляд, уникаючи зорового контакту, що я оцінив. — Але ситуація змінилася. Буде ліпше, якщо тебе сприйматимуть як людину, що намагається допомогти. Адже я саме такої думки про тебе.
У мені наче щось розтануло. Не знаю, як ще описати ці відчуття. За хвилину, опанувавши вираз обличчя, я підняв забороло, а шолом сховав у броню.
— Дякую, — сказала вона, а тоді я вирушив за нею в цикаду.
Люди сортували обладнання та припаси, які встигли закинути всередину перед відльотом.
— Якщо вони відновлять функціонування супутника… — почав був Ратті.
— Вони не ризикнуть, доки не… якщо не дістануть нас, — відказала Арада.
Розлючена і розчарована Пін Лі зітхнула в кому-нікатор:
— Якби ж тільки ми знали, хто ці покидьки.
— Потрібно обговорити наступний крок, — цими словами Менса урвала балачки й сіла позаду, щоб бачити весь відсік.
Інші вмостились обличчям до неї, а Ратті повернув одне з рухомих крісел. Я сів на лавку біля правої стіни. Через потік ми бачили командний відсік малої цикади, де сиділа решта групи, показуючи, що вони також слухають. Менса продовжила:
— Є ще одне питання, на яке мені хотілося б отримати відповідь.
Ґуратин вичікувально поглянув на мене. Та вона не про мене говорить, дурню.
Ратті похмуро кивнув.
— Чому? Чому ці люди так чинять? Яка їм користь?
— Це якось пов’язано з білими плямами на мапі, — сказала Оверс. Вона виклала в потік збережені зображення. — Очевидно, там є те, що вони хотіли б лишити собі й не дати знайти нам або «Дельта-Випаду».
Менса підвелася, крокуючи відсіком туди-сюди.
— Аналіз щось прояснив?
У потоці Арада швидко порадилася з Бгарадвадж і Волеску.
— Ще ні, але ми не завершили повного циклу досліджень. Поки нічого цікавого не траплялося.
— Невже вони справді гадають, що їм це так минеться? — Ратті повернувся до мене, ніби очікував відповіді. — Вочевидь, їм до снаги хакнути системи компанії та супутник, до того ж вони планують звинуватити в усьому вартмехів, але… Розслідування буде ретельним. Вони б мали про це знати.
Забагато факторів у грі, невідомих змінних, але я мушу відповідати на прямі питання навіть без модуля контролю: звичка — друга натура.
— Вони можуть вважати, що компанія та ваші бенефіціари не копатимуть глибше, вдовольнившись версією про неконтрольованих вартмехів. Але вони не можуть просто знищити дві дослідницькі команди, хіба що корпораціям і політичним верхівкам немає діла до цих команд. Чи сильно переймається «Дельта-Випад»? А ваше керівництво?
Вони всі чомусь уважно подивилися на мене. Довелося відвернутись і зосередитись на ілюмінаторі.
Надягнути шолом кортіло так сильно, що аж органічні частини тіла спітніли, проте я ще раз переглянув розмову з Менсою і стримався.
Волеску запитав:
— Ти не знаєш, хто ми? Тобі не сказали?
— Початковий набір завантажень містив інформаційний пакет… — Я не відривав погляду від густих зелених чагарників по той бік скель. Не хотілося розповідати, наскільки мало уваги я приділяв своїй роботі. — Я його не читав.
Арада м’яко запитала:
— Але чому?
Всі так пильно дивилися на мене, що я не зміг вигадати гарну брехню.
— Мені було байдуже.
Ґуратин гмикнув:
— Іти гадаєш, ніби ми в це повіримо?
Я відчув, як у мене сіпнулось обличчя й напружилася щелепа. Неможливо потамувати фізичні реакції.
— Спробую висловитися точніше. Мені було індиферентно і трохи нудно. У це ви повірите?
Він відказав:
— Чому ти не хочеш, щоб ми дивилися на тебе?
Моя щелепа настільки стислася, що в потоці з’явилося попередження про зниження ефективності праці. Я відповів:
— Нема чого на мене витріщатися. Я ж не сексбот.
Ратті чи то зітхнув, чи то роздратовано фиркнув, але емоції його спрямовувалися не на мене. Він мовив:
— Ґуратине, я ж казав. Він соромиться.
Оверс додала:
— Він не хоче взаємодіяти з людьми. А чому б мусив хотіти? Ви ж знаєте, як ставляться до конструктів, особливо в корпоративно-політичному середовищі.
Ґуратин повернувся до мене:
— Отже, модуля контролю в тебе немає, але ми все одно можемо покарати тебе, просто повитріщавшись.
Я поглянув на нього: