— Я лечу з тобою.
Цього ще бракувало. Я завершив діагностику батарей і відповів:
— Я гадав, що ви задоволені.
Йому знадобилася десь хвилина.
— А, так, те, що я сказав учора ввечері.
— Я пам’ятаю кожне сказане мені слово.
Звісно, це була брехня. Кому таке потрібно? Більшість розмов я видаляю з постійної пам’яті.
Він промовчав. Через потік Менса зауважила, що я не мушу брати його з собою, якщо не хочу або вважаю, що це загрожує безпеці команди. Я знав, що Ґуратин знову мене випробовує, але раптом щось піде не так і він загине, я засмучуся не настільки, як коли б це був інший член групи.
Краще, якби Менса, Ратті й Пін Лі лишилися тут; я не хотів ними ризикувати. А під час довгої подорожі в Ратті може виникнути спокуса поговорити про мої почуття.
Я сказав Менсі, що все гаразд, і ми підготувалися до вильоту.
Я вирішив зробити значний гак на захід, щоб «Злогрупа» не виявила сховок людей, навіть якщо вистежить наш курс. Коли ми вийшли на прямий шлях до бази, починало сутеніти. А дісталися потрібної зони вже в темряві.
Минулої ночі люди погано спали через тісноту і значний ризик загибелі. Менса, Ратті й Пін Лі надто стомилися, щоб багато розмовляти, й задрімали. Ґуратин сидів у кріслі другого пілота і за весь час не промовив до мене ані слова.
Ми летіли в темному режимі — без світла, без передач. Я підключився до локального внутрішнього потоку малої цикади, щоб ретельно роздивитися скани. Ґуратин відстежував потік через імплант — я відчував його присутність, — але користувався мережею тільки для того, щоб визначити, де ми є.
Раптом він сказав:
— Є питання.
Я здригнувся. Дотеперішня тиша заколисала мене хибним відчуттям безпеки. Я не дивився на Ґуратина, хоча й бачив у потоці, що він дивиться на мене. Шолома я не надягнув: не хотів ховатись. А за мить збагнув, що клієнт чекає на мій дозвіл. Якось це дивно, по-новому. Виникла спокуса проігнорувати його, але було цікаво, що за тест він підготував цього разу. Він не хотів, щоб інші це чули? Тому я відповів:
— Питайте.
— Чи тебе покарали за смерть шахтарів?
Я не сильно здивувався. Мабуть, вони всі хотіли про це спитати, але тільки Ґуратину вистачило грубості. Або сміливості. Одна річ — дражнити вбивцебота з модулем контролю, зовсім інша — лізти до непідконтрольного вбивцебота.
— Ні, не так, як ви гадаєте. Не так, як покарали б людину. Мене вимкнули на певний час, а тоді інколи вмикали, — відповів я.
Він завагався:
— Ти нічого не усвідомлював?
Ага, тоді б я легко відбувся, правда?
— Зазвичай органічні частини сплять, але не завжди. Ти відчуваєш: щось відбувається. Вони намагалися очистити мені пам’ять. Вбивцеботи надто дорогі, щоб нас знищувати.
Він знову дивився в ілюмінатор. Ми летіли низько над деревами, я зосереджено стежив за сенсорами рельєфу. Відчув у потоці спалахи свідомості Менси. Мабуть, вона прокинулася, коли заговорив Ґуратин. Зрештою він сказав:
— Ти не звинувачуєш людей у тому, що вони змушували тебе робити? У тому, що з тобою сталося?
Ось тому я й радію, що я не людина. Тільки людям може спасти на думку таке. Я відповів:
— Ні. Це дуже людська риса. Конструкти не такі дурні.
А що я мав робити? Повбивати всіх людей, бо працівники компанії, що займалися конструктами, виявилися негідниками? Зізнаюся, вигадані люди з розважального потоку мені подобаються значно більше, ніж справжні, але одних без інших не буває.
Інші члени команди заворушилися, прокинулися й посідали, тому він більше нічого в мене не питав.
Коли ми дісталися свого периметра, стояла безхмарна ніч. Кільце стрічкою сяяло в небі. Я скинув швидкість, тож ми повільно летіли між поодинокими деревами, що прикрашали пагорби на краю рівнини, де стояла наша база. Я чекав, що дрони зв’яжуться зі мною. Це б означало, що вони досі працюють і «Зло-група» їх не знайшла.
Відчувши перші обережні дотики до свого потоку, я зупинив цикаду й опустив її нижче лінії дерев. Приземлився на схилі пагорба, виставив ноги цикади, щоб вирівняти її положення. Люди чекали схвильовано й нетерпляче, але мовчали. Звідси ми не бачили нічого, крім наступного пагорба й скупчення дерев.
Усі три дрони функціонували. Я відповів на пінґи, намагаючись якомога швидше закінчити передачу. Мить напруги — й почалося завантаження. Згідно з часовими мітками, дрони записали абсолютно все з моменту їхнього запуску дотепер, адже не мали точніших інструкцій. Цікава для нас частина — ближче до початку, а взагалі — купа даних. Я не хотів надто довго затримуватися тут, розбираючи інформацію, тому надіслав половину в потік Ґуратина. Той знову промовчав, тільки відкинувся в кріслі, заплющив очі й почав ознайомлення з матеріалом.