Гаразд, але проблема в тому, що, як я вже казав, компанія на всьому економить. Для маячка, який треба запустити лише раз, і то за надзвичайної ситуації, щоб він передав сигнал через кротову нору й не повертався, беруть найдешевші деталі. Маячки не мають засобів безпеки, а ракети запуску в них щонайгірші. Ось чому їх встановлюють за кілька кілометрів від бази і запускають дистанційно. Ми з Менсою мали на певний час відволікти «Сірий Криз» та вартмехів від бази й не підсмажитися під час запуску маячка.
Але Синя Лідерка вирішила захопити Менсу, тож часу стало обмаль. Двоє вартмехів колами кружляли навколо триноги маячка, шукаючи ознак чужого втручання, і мені урвався терпець. Я пішов до Менси.
Жовтий помітив мене. Мабуть, він щось сказав у потоці Синій Лідерці, бо та озирнулася до мене.
Коли останній вартмех «Дельта-Випаду» кинувся в мій бік і відкрив вогонь, я зрозумів: світло засяє над нами. Я пірнув униз і покотився, дістаючи вогнепальну зброю. Моя броня приймала удари, але я тільки рахував влучання в іншого вартмеха. Менса пригнулася з іншого боку цикади, і я відчув, як гуркіт прокотився по плато. Це внизу триноги висунувся головний двигун маячка, готуючись до старту. Двоє інших вартмехів спинились, а Синя Лідерка застигла від здивування.
Я смикнувся — і ворог влучив у слабку ділянку броні на моєму стегні. Я оббіг цикаду й побачив Менсу. Скинув її з краю брили, повернувся, щоб упасти на спину, і накрив руками шолом скафандра, щоб захистити голову жінки від удару. Ми відскочили від скель і врізалися в дерева, а тоді полум’я пронеслося по плато і вирубило мій…
Ай, як боляче. Я лежав у яру, наді мною нависали каменюки та дерева. Поряд сиділа Менса. Вона притискала до себе руку, яка, здається, більше не працювала, а її скафандр вкривали плями від сліз та ще чогось.
Вона шепотіла комусь по комунікатору:
— Обережно, якщо вони помітять вас на сканерах…
— Ось чому треба швидше, — пролунав голос Ґуратина, що несподівано виринув над нами.
Я збагнув: з пам’яті знову випав відрізок часу. Ґуратин та Пін Лі йшли пішки до бази «Сірого Кризу» під прикриттям лісу. Ми збиралися підхопити їх на малій цикаді, якщо наш план не посиплеться остаточно. Він посипався лише частково. Дякуємо й на цьому.
Коли Пін Лі нахилилася до мене, я сказав:
— Цей мех перебуває на найнижчому рівні функціонування, рекомендовано його утилізувати. — Це автоматична реакція, викликана катастрофічною несправністю. До того ж я справді не хотів, щоб мене пересували, адже почувався погано. — Ваш контракт дозволяє…
— Мовчати! — гарикнула Менса. — Просто, бляха, мовчи! Ми тебе не покинемо.
Візуал знов урвався. Тобто я наче ще був тут, але помалу переходив за межу системного збою. Образи зринали і зникали спалахами. Нутрощі малої цикади, розмови моїх людей, Арада, що тримає мене за руку.
Потім я опинився у великій цикаді, вона підіймалася. Шум двигуна і спалахи в потоці свідчили, що її вантажать на борт рятувального корабля.
Полегшення. Це означало, що тепер вони всі в безпеці і я можу їх відпустити.
РОЗДІЛ 8
Я прийшов до тями в боксі — знайомий ядучий запах та гул систем зібрали мене докупи. Потім зрозумів, що це не бокс на базі. Старіша модель, стаціонарна установка.
Я повернувся на станцію компанії.
І люди знають про мій модуль контролю.
Я обережно його перевірив. Досі не функціонує. Мій медіаархів також на місці. Гм.
Коли двері боксу відчинилися, там стояв Ратті. У звичайному одязі цивільної станції, поверх якого — м’яка сіра куртка з логотипом дослідницької групи «Допзбереження». Радісний і значно чистіший, ніж коли я бачив його востаннє.
— Гарні новини! Докторка Менса викупила твій контракт назавжди! Ти повертаєшся додому з нами.
Який сюрприз!
Досі хитаючись, я повернувся до аналізу. Це нагадувало якийсь серіал, тому я продовжив діагностику й перевірку різноманітних доступних потоків, аби переконатися, що не лежу в своєму боксі, галюцинуючи. У місцевих новинах станції йшов репортаж про «Дельта-Випад», «Сірий Криз» та розслідування. Якби це була галюцинація, гадаю, компанію навряд чи виставляли б героїчними рятівниками «Допзбереження» з тієї халепи.
Я очікував отримати натільну шкіру та броню, але станційні мехи, що допомагали нам відновитися від катастрофічних травм, видали мені сіру форму дослідницької групи «Допзбереження». З дивним відчуттям я вдягнув її, а станційні мехи купчилися навколо і спостерігали. Ми не такі вже й друзі, але зазвичай вони повідомляють новини про те, що сталося, поки ви були поза мережею, чи які нові контракти за цей час з’явилися. Цікаво, їм так само незвично, як і мені? Часом інші компанії викуповують по кілька вартмехів одночасно разом з боксами. Але ніхто ще не повертався з досліджень, маючи намір лишити собі свого меха.