— Все гаразд? — запитала вона. — Я бачила звіт про твій стан.
— Угу, — я раптом зрозумів, що замість відповіді треба було вдати, ніби я в стазисі. Я натягнув ковдру на груди в надії, що докторка Менса не помітить відсутності шматків. Без броні, яка тримала все купи, я мав значно гірший вигляд. — Добре.
Зі справжніми людьми мені незатишно. Річ не в параної через хакнутий модуль контролю і не в самих людях, а в мені. Я знаю, що я страшний вбивцебот, і вони це знають. їх це нервує, відповідно, ще більше нервуюсь і я. Окрім того, через поранення я без броні, тому будь-якої миті з мене може вивалитися якась органічна частина, а на це ніхто не захоче дивитися.
— Добре? — насупилася вона. — Згідно зі звітом, ти втратив 20 відсотків маси тіла.
— Відросте.
На думку справжніх людей, я помираю. Мої поранення для них рівнозначні втраті кінцівки або двох плюс цілковите знекровлення.
— Знаю, та все ж…
Вона довго дивилася на мене, тому я перемкнув потік безпеки на їдальню, де за столом сиділи й розмовляли вцілілі члени команди. Вони обговорювали ймовірність існування інших представників підземної фауни і скаржилися, що не взяли з собою інтоксикантів. Схоже, все нормально.
— Ти добре діяв з доктором Волеску, — продовжила Менса. — Навряд чи інші зрозуміли… але були вражені.
— Заспокоєння постраждалого — частина стандартних інструкцій щодо надання невідкладної допомоги.
Я тугіше запнув ковдру, щоб Менса не помітила нічого жахливого. Здається, внизу щось протікало.
— Так, але система визначила за пріоритет Бгарадвадж і не перевірила життєвих показників Волеску. Вона не врахувала шокової ситуації й вирішила, що він вибереться сам.
Зображення в потоці вказувало, що всі вже проглянули записи польової камери Волеску. Вони говорили приблизно таке: «Не знав, що в цього є обличчя». Відколи ми прибули сюди, я завжди ходив у броні і ніколи не відкривав забороло шолома поряд з іншими. Не було особливих причин. Єдине, що вони побачили б, — це мою голову, а вона в мене стандартна, людська. Люди говорити зі мною й не хотіли, а я з ними — тим більше: підчас роботи це б відволікало, а під час відпочинку… Я не хотів розмовляти. Менса бачила мене, коли підписувала орендний договір. Вона майже не дивилася в мій бік, а я — в її, бо знову ж таки: вбивцебот + справжня людина = ніяковість. Постійне носіння броні позбавляє зайвої взаємодії.
— Частина моєї роботи полягає в тому, щоб не слухати систему, коли вона… помиляється, — відповів я.
Ось чому потрібні вартмехи — конструкти з органічними компонентами. Але вона й так це знає. Перш ніж схвалити мою доставку, вона десять разів надсилала відмову, намагаючись уникнути моєї присутності. Я на неї через це не серджуся. Сам би не погодився на свою присутність.
Навіть не знаю, чому не сказав їй: «Завжди радий допомогти, а тепер, будь ласка, йдіть з мого боксу, щоб я міг тут попротікати в тиші та спокої».
— Добре, — промовила Менса й подивилася на мене, якщо об’єктивно, 2,4 секунди. Суб’єктивно ж це тривало двадцять болісних хвилин. — Зустрінемося за вісім годин. Якщо тобі щось буде треба, повідом через потік.
Вона вийшла, і двері з ковзанням зачинилися.
Мені стало цікаво, що там усіх так вразило. Я викликав запис інциденту. Ого. Поки ми вибиралися з кратера, я постійно розмовляв з Волеску. Хоча більше переймався траєкторією цикади, кровотечею Бгарадвадж та істотою, що могла вистрибнути з кратера для другої спроби. Я, по суті, сам себе не слухав. Спитав, чи має він дітей. Приголомшливо. Можливо, я дивлюся забагато фільмів (Волеску дійсно мав дітей: перебував у чотиристоронньому шлюбі, й семеро дітей лишилися вдома з його партнерами).
Усі мої системи були надто збуджені, щоб відпочивати, чим я скористався, щоб проглянути решту записів. Там знайшов дещо дивне. Хаб-система через керівний потік надіслала команду «скасування» на модуль контролю, якому я підпорядковувався. Чи принаймні так вважалося. Мабуть, глюк. Це все одно нічого не означає, адже пріоритет у медсистеми…
РОЗДІЛ 2
Коли я прокинувся, то майже відновив усі системи, ефективність становила 80 % і зростала. Я негайно перевірив потоки — раптом люди вирішили вийти назовні, — проте з міркувань безпеки Менса подовжила заборону на вихід з бази ще на чотири години. Її рішення принесло мені полегшення, бо дало час відновити дієздатність до 98 відсотків. Проте також прийшло сповіщення, щоб я прийшов до неї зі звітом. Такого раніше не бувало. Але, можливо, вона хоче переглянути інформаційний пакет про ризики й з’ясувати, чому нас не попередили про підземного ворога. Мене й самого це трохи цікавило.