Їхня група називається «Допзбереження». Вона викупила опціон на ресурси цієї планети, а дослідницька місія має на меті з’ясувати, чи варто претендувати на повну частку. І важливо знати, що планетою сновигають істоти, які можуть з’їсти вчених, поки ті викинуть свою роботу.
Мене не дуже цікавить, хто мої клієнти і чого хочуть. Я знав, що ця група походить із планети вільного володіння, але не вважав за потрібне з’ясовувати деталі. «Вільне володіння» означає, що планету тераформували й колонізували, але не закріпили за жодною корпоративною конфедерацією. По суті, «вільне володіння» означає шоу з клоунами, тому я багато не очікував від такого товариства. Але з цими людьми виявилося на диво легко працювати.
Змивши з нової шкіри патьоки, я виліз із боксу. І саме тоді збагнув, що не позбирав шматків своєї броні, які тепер валялися по всій підлозі, заляпані моїми рідинами та кров’ю Бгарадвадж. Не дивно, що Менса зазирала до боксу: певно, подумала, що я тут помер. Я поскладав усе на ремонт у комірки відновлювана.
Також я мав запасний набір, але він досі лежав запакований у сховищі, тому знадобився б додатковий час, щоб витягти його та провести діагностику й налаштування. Я вагався щодо уніформи, але потік безпеки вже сповістив Менсу, що я прокинувся, тому слід було йти.
Цей одяг розроблено на основі стандартної дослідницької уніформи, яку зручно носити всередині бази: сірі трикотажні штани, реглан, куртка, схожа на спортивну (таку ще на тренуваннях носять звичайні й ауґментовані люди), плюс м’які черевики. Вдягнувшись, я прикрив рукавами гарматні порти на передпліччях і зайшов до приміщення.
Проминувши двоє захищених внутрішніх дверей на шляху до командного пункту, я виявив, що в головному хабі люди зібралися навколо консолі, розглядаючи екран, який зависав у цьому просторі. Прийшли всі, крім Бгарадвадж, яка досі лежала в лазареті, і Волеску, що лишився її доглядати. На деяких консолях стояли кухлі й валялися порожні упаковки з-під їжі. Цього я не прибиратиму, доки не отримаю прямого наказу.
Менса занурилася в роботу, тому я просто стояв і чекав.
Ратті зиркнув на мене раз, а тоді — вдруге, злякано. Я гадки не мав, як реагувати. Саме тому я більше люблю носити броню навіть усередині бази, де та не потрібна й іноді трохи заважає. Клієнтам-людям більше подобається бачити мене як робота, а це легше, коли на мені броня. Я розфокусував погляд і вдав, наче виконую якусь діагностику.
Ратті нервово запитав:
— Хто це?
Люди повернулися до мене. Всі, крім Менси, яка сиділа перед консоллю, притиснувши чоло до інтерфейсу. Стало зрозуміло: хоч вони й бачили моє обличчя на відео з камери Волеску, не впізнали мене без шолома. Довелося подивитися на них і сказати:
— Я ваш вартмех.
Вони всі були вражені та збентежені. Майже так само збентежені, як і я. Я пошкодував, що не затримався вдягти запасну броню.
Частково причина в тому, що вони не хотіли мене тут бачити. Не просто в їхньому хабі, а взагалі на планеті. Страхова компанія вимагає моєї присутності не тільки щоб виставити клієнтам вищу ціну, а й щоб я постійно записував усі розмови людей. Хоча зізнаюся: я відстежував лише те, що потрібне для ледачої версії моєї роботи. Проте компанія отримає доступ до всіх записів і виловить з них дані, які можна продати. Ні, людям про це не кажуть. Так, усі про це знають. Ні, вдіяти нічого не можна.
Коли суб’єктивно минуло пів години, а об’єктивно — 3,4 секунди, докторка Менса повернулася, побачила мене та опустила інтерфейс. Вона сказала:
— Ми перечитували звіт про ризики цього регіону, намагаючись з’ясувати, чому та почвара не фігурувала в списку небезпечної фауни. Пін Лі вважає, що дані змінено. Чи міг би ти перевірити цей звіт для нас?
— Так, докторко Менса.
Якби я робив це у своєму боксі, ми всі уникли б збентеження. Та все ж я підхопив потік хаб-системи, яку вона переглядала, і взявся перевіряти звіт.
По суті, це був довгий перелік необхідної інформації та попереджень щодо планети, зокрема й території, де розташовувалася наша база: погода, ґрунт, флора, фауна, якість повітря, родовища корисних копалин, а також потенційні небезпеки; плюс посилання на додаткові звіти, що містять детальнішу інформацію. Доктор Ґуратин, наймовчазніший з усіх, був ауґментованою людиною з власним імплантованим інтерфейсом. Я відчував, як він копирсається в даних; інші ж, які користувалися сенсорними інтерфейсами, скидалися на далеких примар. Однак я мав більшу обчислювальну потужність, ніж він.