Тим часом, хоча сновиддя цілковито зайві, вони все ж існують, і можна спробувати з’ясувати, чому вони існують. Чому не завмирає все психічне життя? Мабуть, тому, що психіці щось не дає спокою. На неї діють якісь подразники, і вона змушена на них реагувати. Отже, сновиддя — це спосіб реагування психіки на подразники, які діють на неї, коли вона спить. Ми помічаємо, що тут відкривається шлях до розуміння сновидь. Досліджуючи розмаїті сни, можна спробувати з’ясувати, що то за подразники, які заважають спати і реакція на які прибирає форми сновидь. Отож поки що ми з’ясували першу спільну рису всіх сновидь.
А чи є ще якась спільна риса? Так, безперечно, але її набагато важче зрозуміти і описати. Психічні процеси під час сну мають зовсім інший характер, ніж тоді, коли ми не спимо. Уві сні ми переживаємо чимало різних подій, та ще й усьому віримо, тоді як насправді зазнаємо, напевне, дії якогось одного подразника. Здебільшого те, що ми переживаємо, прибирає форми зорових образів, але можуть бути й почуття, думки, які пронизують їх, образи, пов’язані з іншими органами чуттів, хоча переважають усе-таки картини. І труднощі, які виникають, коли треба переповісти сон, почасти пояснюються тим, що ті картини треба перекласти словами. «Я можу намалювати, — часто каже сновидець, — але, як це відобразити словом, не знаю». І причина тут не в ослабленій психічній діяльності, властивій, наприклад, недоумкам, коли їх порівнювати з геніями, тут існує певна якісна різниця, але вкрай важко сказати, яка саме. Г. Т. Фехнер колись висловив припущення, що сцена, на якій (у психіці) розігрується сновиддя, відмінна від тієї, на якій відбувається життя наших уявлень, коли ми не спимо. Це твердження ми не розуміємо, навіть не знаємо, що думати про нього, але воно справді передає враження відчуженості, яке справляє на нас більшість сновидь. Не зараджує навіть порівняння роботи сновиддя із вправами немузикальної руки: адже піаніно всякчас відповідає тими самими нотами, якщо й не мелодіями, тільки-но випадково натиснути ту або ту клавішу. Цю другу спільну рису всіх сновидь, навіть, може, ще не розуміючи її, надалі ми не спускатимемо з ока.
А чи немає ще чогось спільного? Я не бачу нічого, всюди помічаю тільки відмінності, і то в кожному аспекті: у видимій тривалості, у виразності, в участі почуттів, у стійкості образів тощо. Все це, власне, не те, чого можна було б сподіватися від вимушених, жалюгідних конвульсивних реакцій на подразники. Щодо тривалості сновидь, то серед них є дуже короткі, що містять лиш один або кілька образів, кілька думок, ба навіть одне слово; інші, напрочуд багаті змістом, розгортають цілі романи і здаються довгими. Є сновиддя виразні, як і [справжні] переживання, такі виразні, що, прокинувшись, ми ще довго не усвідомлюємо, що то був сон; інші сни — несказанно бліді, розмиті, сунуться, наче тіні; ба навіть в одному сновидді часто чергуються незвичайно яскраві картини з невиразними й майже невловними. Сни можуть бути цілком логічними чи принаймні зв’язними, а часом навіть дотепними і фантастично прекрасними; натомість інші — плутані, дурнуваті, а то й зовсім безглузді чи просто божевільні. Є сни, що нітрохи нас не зворушують, а в інших виразно проступають почуття: страждання аж до сліз, страх, що змушує навіть прокинутись, подив, зачудування і т. ін. Після прокидання сни здебільшого швидко забуваються; декотрі пам’ятаються цілий день, причому під вечір спогади про них бліднуть, у пам’яті виникають прогалини; інші, приміром, дитячі сновиддя, зостаються такими яскравими, що навіть через тридцять років постають у пам’яті як недавні переживання. Сни, як і люди, можуть з’явитися тільки раз і більше ніколи не приходити, а можуть раз у раз повторюватись у тієї самої особи — без змін або тільки з невеликими відмінами. Одне слово, ці уривки нічної психічної діяльності порядкують величезним репертуаром, можуть, власне, створити все, на що здатна психіка вдень, — та це, однак, не те саме.