Отже, нам слід уже готуватися припустити, що внутрішні подразники можуть відігравати в сновидді таку саму роль, як і зовнішні. На жаль, така оцінка цього чинника теж не захищена від уже згаданих закидів. У великій кількості випадків твердження, ніби сни породжені соматичними подразниками, дуже непевне або й узагалі позбавлене всяких доказів; не всі сновиддя, а тільки певна частина їх пробуджує підозру, що сни спричинені якимись подразненнями від внутрішніх органів, і, нарешті, внутрішніх соматичних подразників, так само як і зовнішніх подразників, що їх сприймають органи чуттів, не досить, щоб пояснити у сновидді щось більше, крім того, що становить безпосередню реакцію на подразники. Звідки ж походить решта матеріалу сновиддя, нам і досі неясно.
Але звернімо тепер увагу на одну особливість життя сновидь, що з’ясовується при вивченні дії тих подразників. Сновиддя не просто відтворює подразнення, а обробляє його, змінює, пов’язує з чим-небудь, заступає його чимсь іншим. Це та сторона роботи сновиддя, яка повинна нас зацікавити, бо вона, можливо, найближче підводить до самої суті сновиддя. Коли діяти, відповідаючи на певну спонуку, дії не конче мають вичерпуватися самою спонукою. Скажімо, Шекспірів «Макбет» — це принагідна п’єса, написана на честь сходження на трон короля, що вперше поєднав на своєму чолі корони трьох земель. Та чи охоплює ця історична приключка ввесь зміст драми, чи пояснює вона нам її велич і таємниці? Можливо, й ті зовнішні та внутрішні подразники, що діють на сонного, також — тільки приводи для сновидь і не розкривають нам їхньої справжньої природи.
Іншу спільну рису сновидь, їхню психічну особливість, з одного боку, важко збагнути, а з другого — вона не дає жодного ключа для дальшого просування вперед. Уві сні наші переживання здебільшого набирають візуальних форм. Невже й це можна пояснити подразниками? І чи справді ми переживаємо подразнення? Чому переживання візуальні, коли зорові подразники вкрай рідко стають збудниками сновидь? Або, коли сниться розмова, чи можна довести, що під час сну наших вух і справді досягли звуки людської мови або подібні до них шуми? Я таки наважуюсь і рішуче відкидаю цю можливість.
Якщо нам незмога просунутись, розглядаючи спільні риси сновидь, то, може, спробуймо підступити до їхніх відмінностей. Адже сновиддя часто безглузді, пусті і плутані, зате є й змістовні, тверезі, розважливі. Погляньмо, чи можуть оці останні, наповнені глуздом сновиддя стати ключем до розуміння безглуздих. Я перекажу вам останній розважливий сон, який переповіли мені, сон молодика: «Я гуляв по Кертнер-штрасе й зустрів там добродія X; трохи пройшовши разом з ним, завернув до ресторану. До мого столика підійшли й сіли дві дами і один добродій. Спершу це мене роздратувало, і я не хотів навіть дивитися на них, але потім глянув і побачив, що вони дуже гарненькі». При цьому сновидець зауважив, що напередодні ввечері він і справді йшов по Кертнер-штрасе, бо це його звичайний маршрут, і зустрів там добродія X. Друга частина сну не мала прямих ремінісценцій, проте трохи нагадувала якісь давні події. Або ще один розважливий сон, тепер жінки: «Чоловік запитав її: “Як ти гадаєш, може, треба настроїти піаніно?” Вона відповіла: “Не варто, молоточки слід обтягти новою шкірою”». Цей сон відтворює розмову, що напередодні відбулася між нею і її чоловіком, слова майже не змінилися. Що можна виснувати з цих обох тверезих сновидь? Нічого іншого, крім того, що вони відтворюють денні події або те, що пов’язане з ними. Ми б уже мали певні здобутки, якби таким чином можна було охарактеризувати всі сновиддя. Але про те нема й мови, таке твердження слушне тільки щодо невеликої кількості сновидь; у більшості сновидь ми не бачимо зв’язку з подіями попереднього дня, тож це спостереження анітрохи не допомагає нам пояснити, чому є беззмістовні й безглузді сни. Ми лише знаємо, що зіткнулися з новою проблемою. Тепер нам треба дізнатися не тільки те, що промовляє сновиддя, а ще й те, — коли воно, як у наших прикладах, промовляє виразно, — чому і навіщо в сновидді повторюється вже відоме, пережите зовсім недавно.
Гадаю, ви, як і я, вже втомились і далі вдаватися до спроб, подібних до наших дотеперішніх. Зате ми вже бачимо, що, хоч яку цікавість виявляє людина до проблеми, цього не досить, коли вона не знає, на який стати шлях, щоб дійти до вирішення. На цей шлях ми ще й досі не ступили. Експериментальна психологія не дала нам нічого, крім кількох дуже важливих спостережень про значення подразників як збудників сновидь. Від філософії нам нема чого сподіватися, бо вона знову зверхньо дорікатиме за інтелектуальну безвартісність нашого об’єкта, а в окультних наук ми воліємо взагалі нічого не позичати. Історія і народна мудрість кажуть нам, що сновиддя мають свій сенс і значення, що вони провіщають майбутнє; проте з цим важко погодитись, а довести, ніби це й справді так, — звісно, річ неможлива. Отже, наші перші спроби виявилися цілком безпорадними.