— А як потім убили медика Мрага?
— Його застрелили з пістоля у передмісті, куди він приїхав до хворого. До свого пацієнта. Застрелили в спину, Можливо, він тікав від убивць і вони його вбили. Слідів та свідків теж не було. Жодних. А через два тижні хтось уночі підпалив нашу майстерню. Все згоріло… Тоді ми з Меретином утекли з Богемії. Навіть не розрахувалися із замовниками.
— А прецептор часом не називав імен тих інквізиторів і шпигунів, котрим у ті часи було доручено полювати за реліквією? — спитав гладун у каптурі.
— Ні, але у Празі ми з Меретином найдужче боялися монаха домініканського чину Станісласа. Його часто бачили біля будинку Мрага, де переховувався Цивілій. Люди розповідали нам, що Станіслас розпитував про прецептора квартальних вартових та майстрів будівничого цеху.
— Що Ви, пане, про нього знаєте?
— Станіслас був молодим, не старшим за двадцять п'ять років, малого зросту, худим, вертким із дуже-дуже світлим, майже білим волоссям. У нього було таке видовжене носате обличчя — «щуряче». Його називали то «мазуром», то «литвином», то «рутеном», але він вільно балакав богемською говіркою і добре — латиною. Він крутився між будівничих, художників і різьбярів, цікавився ремеслом. Навіть, здається, сам намагався малювати ікони… Так, пам'ятаю, він розпитував мене про лаки. Питав мене, якими лаками краще вкривати живопис, щоб не тріскав на холоді, а якими — дерев'яні багети. Мої відповіді завжди записував. Мав він такий записничок — шкіряний, чорний, зі срібними планками по обрізах шкіри. Доброї роботи записничок… Я вперше побачив Станісласа восени 1739 року, коли він супроводжував отця-настоятеля домініканців Йонку. Той замовляв різьблену вівтарну огорожу в нашій робітні. Поки Меретин з Йонкою домовлялися про ціни, Станіслас устиг обнишпорити всю майстерню, перебалакати зі всіма нашими робітниками. В нього були такі швидкі очі: такі, що все бачать. Якщо хтось і шпигував за нами тоді, у Празі, то це був він — монах Станіслас.
— А після того Ви не помічали, що за Вами стежать?
— До останнього часу — ні.
— До останнього часу?
— Саме останнім часом, панове, я маю погані передчуття.
— Тільки передчуття?
— Так.
— Ви надаєте цим передчуттям вагомості?
— Так, панове, надаю.
— Чому?
— Бо вже мав подібні у Празі, тоді, перед убивствами. Такі самі сни. Такі самі… Окрім того, я переконаний, що Дух Паладіуму продовжує пророкувати. Він посилає мені ці застережні сновидіння… Я розумію, що ви можете —навіть маєте цілковите право! — бути скептично налаштовані до подібної аргументації, але повірте мені, я не страхополох й ще, Богу дякувати, при своєму розумі. Зрештою, я почав шукати Людей Традиції під впливом тих снів. І раптом знайшов Вас. Не вважаю це випадковістю.
— Ми Вам дякуємо, Майстре. Ми врахуємо це Ваше повідомлення, — почув Пінзель голос того, що ховався в темряві. Потім голос промовив: А тепер брат Михал зачитає нам свій реферат про дивовижних альшимургів і грифів. Отримавши листа від брата Анцо, ми як змогли дослідили історію цих дивовижних істот за давніми книжками і свідченнями авторитетних географів. Брат Михал глибоко проникся цими речами і всі ми зараз уважно послухаємо його доповідь. А Ви, майстре Яне Юрію, сідайте на ослінчик, послухайте з нами. Даруйте, що ослінчик не дуже зручний… Ви, кавалере, сідайте поки що поряд з братом-тайлером[30]… Можливо, пане Яне, Ви захочете потім щось доповнити чи, скажімо, вдосконалити доповідь нашого брата. Ми будемо Вам за це вдячні.
Той, кого названо було братом Михалом, вусатий «герой італійської комедії», підвівся, приставив ребро долоні правої руки до горла і сказав, звертаючись до невидимого керівника:
— Достойний Майстре і ви, мої брати! Дозвольте мені почати доповідь.
30
У масонських ложах брат-тайлер (воротар) слідкує за безпекою приміщення (храму), у якому відбуваються праці вільних мулярів. Його місце — біля входу.