— Кажи, брате мій, — дозволив Достойний Майстер Ложі.
[Шинок Гершеля Неймана на Бучацькому тракті біля Золотого Потоку, Подільське воєводство, вечір 18 червня 1761 від Різдва Христового за новим стилем]
Коли Бомбара казав, що простуватість — родинна риса Блодо, він мав рацію. Двоє із сімейного клану найманих убивць Блодо — Ґаспаро і Кармініто, які сиділи у шинку Неймана того фатального вечора, направду не відзначалися ані гострим розумом, ані кмітливістю. Зате м'язи в них були міцні, як коріння дуба, а шиї були товщими за поперек прислужниці Ориськи, яка носила їм пиво. Ті, хто бачив їх уперше, зазвичай були переконані, що бачать батька й сина. Насправді ж ці Блодо були рідними братами.
Гаспаро, котрий був старшим за Карменіто аж на двадцять сім років, народився від першої дружини Ґаспаро-старшого, схожого на ведмедя душогуба, уродженця крихітного сицилійського містечка Кастеламаре. Молодший — Кармініто — був його ж сином, але від четвертої дружини. Поміж цими двома синами три покійні й одна чинна дружина Ґаспаро-старшого народили ще вісімнадцять доньок, не потрібних у родинній справі. Всім цим «сеньйоритам Блодо» треба було забезпечити пристойні посаги. Тому простуваті брати бралися за роботу по всій Європі, не гребуючи ані вбивствами жінок, ані викраденнями дітей. Їм щастило. Вже десять сестер вони видали заміж за людей поважних та статечних. Залишалося ще вісім. Їхні імена (Сільвія, Розалінда, Амалія, Франческа, Прісцилла, Орделія, Марцілія, Патріція) були вигравіювані на срібних пряжках широких розбійницьких поясів братів Блодо.
Але щодо третього в цій компанії, то тут Бомбара помилився. Він не належав до клану Блодо й, відповідно, не страждав на простуватість. Третього звали Василем Многогрішним, і був цей добродій прямим нащадком гетьмана Дем'яна Многогрішного, колишнього нещасливого правителя Лівобережної України.
Довгий шлях пройшов правнук гетьмана, перш ніж опинитися у подільському трактирі в компанії сицилійців. Цей шлях почався за два роки до того на берегах Амуру, пройшов через кабінет князя Шаховського, шефа Таємної Канцелярії Її Величності Імператриці Єлизавети Петрівни. А на Різдво 1761 року шлях добіг до самого Гамбургу.
Там гвардії підпоручник Василь Многогрішний зустрівся з російським резидентом Яковом Головкіним, який повідомив йому, що небезпечний державний злочинець Пупков, котрий «злозатєйно і прєдєрзостно» видає себе за принца Іоанна Антоновича, вже залишив непривітне для нього Прусське Королівство і перебуває десь на землях Речі Посполитої. Де саме, агенти Головкіна якраз з'ясовували.
Для того, щоб гвардії підпоручник Многогрішний спромігся успішно виконати секретне завдання Таємної Канцелярії, резидент Головкін найняв йому на допомогу братів Блодо, котрі щойно перед тим передали замовникам викрадену ними доньку гамбурзького негоціанта[31], отримали за неї гроші і звільнилися для нових заробітків. Братам резидент видав аванс у п'ятсот гульденів (суму, що дорівнювала посагові Сільвії і Розалінди) і персону Многогрішного як старшого компаньйона. Окрім того, до компанії Блодо вперше в їхньому розбійному житті долучилася жінка. Це була китаянка Мао Мянь, яку нащадок гетьмана для зручності називав Манькою і котра супроводжувала його в мандрах від самого Нерчинська.
Спочатку ця супутниця страшенно нервувала братів. Щодо жінок, та більше — язичниць, сицилійці мали вікові забобони. Але невдовзі, після нічної кабацької бійки, Блодо раптом виявили дивовижну річ. Косоока Манька знала дивовижні способи виводити здоровенних хлопів поза межі свідомості за допомогою різких ударів ногами в голову і груди. В цих ударах сицилійці відчули щось рідне. Після того вони цілу добу тільки й робили, що спілкувалися з Манькою. Переважно на мигах і пальцях. З тих перегукувань-перемигувань їм стало ясно, що китаянка також належить до шанованого стародавнього клану спадкових професійних убивць, а її батька Мао Чана влада Китаю стратила, неквапно зрізавши з живого тіла сто одинадцять шматків грішної плоті.
Блодо сповнилися повагою до родини Мао. Маньку вони оточили сентиментальною увагою. Кармініто навіть закохався в неї і питав у мандрівних ченців-францисканців: чи є можливим для чесного католика одружитися із жовтошкірою. Мандрівні монахи мали щодо цього глибокі сумніви, підкріплені відповідними уривками з писань святого Ампілогія Равенського. Ці сумніви вберегли компанію від конфлікту. Манька продовжувала час від часу ділити ліжко з Многогрішним. А Карменіто ревно молив Мадонну і святих покровителів клану Блодо послати йому хоч якесь знамення.