На початку травня в Кракові компанія отримала повідомлення від Головкіна, що його агенти натрапили-таки на слід самозванця. Слід вів до Бучача, в корінні володіння Потоцьких, затятих ненависників Росії. Це ускладнювало завдання. Але Блодо були людьми самовпевненими, а Многогрішному з Манькою вдавалися й небезпечніші авантюри.
Тому, отримавши від резидента підробні рекомендації і паспорти, компанія бадьоро вирушила в дорогу. За паспортними реєстраціями вони були вільними литвинами з володінь Любомирських. Манька реєстрацій не отримала. Її ховали у великому плетеному кошику, притороченому за спиною гвардії підпоручника.
Вже біля Бучачу Многогрішний розробив загальний план операції. Щоб арештувати самозванця, якого пильно охороняли гайдуки Канівського старости, він вирішив вчинити відвабливий маневр. Таку тактику часто-густо застосовували амурські козаки, грабуючи склади з хутром у прикордонних китайських фортечках. Задумано було найняти місцевих опришків, які мали вчинити напад на передмістя, підпалами підняти рейвах поміж тамтешніх лихварів. Якби гайдуки були зайняті опришками і пожежами, компанія — за сприяння Фортуни — встигла б захопити Пупкова. Адже секретне завдання Таємної Канцелярії полягало в тому, щоб самозваного Іоанна Антоновича живого й при повному розумі доправити до Санкт-Петербургу, де кати князя Шаховського мали намір детально розпитати крамольника про його спільників, меценатів і доброзичливців.
У ніч на 19 червня 1761 року, в шинку Неймана гвардії підпоручник Многогрішний чекав на таємничого ватажка опришків отамана Гната. Ватажок через вірну людину обіцяв з'явитися проти ночі, коли темрява впаде на Темний гай біля Потоку і зробить його ще темнішим і безпечнішим для змовників. Час від часу Многогрішний відходив від столу. Він придивлявся до лісу, перевіряв коней біля перев'язу і носив шматки баранини та пиво Маньці, котра терпляче сиділа в своєму кошику.
Коли Бомбара зазирнув у дірочку, вказану йому Марією, гвардії підпоручник вчергове вийшов до коней і китаянки, і старий пірат, на свою біду, побачив лише те, що й сподівався побачити. За столом, немов загримовані в людську подобу ведмеді, сиділи два вусаті бурмилисті Блодо. Старший розкурив люльку і пускав у віконце димові кільця. Молодший грався ножем. Обидва були напідпитку. Й від того мали ще тупіший вигляд, аніж зазвичай.
Задоволений Бомбара повернувся до свого учня й до свого пива. А через кілька хвилин у тому закутку, де сиділа компанія, ніби нізвідки виник малий кухарчук Лейба Фройдус. Він тремтячим голосом спитав у Ґаспаро:
«Ясновельможний пане, якщо я Вам скажу щось дуже-дуже для Вас важливе, ви дасте мені три флорини?»
Ґаспаро не розумів польської. Але добре знав мову людських очей. Важка долоня сицилійця лягла на плече Лейби і притиснула кухарчука до лави.
«Посиди поки що тут, ragazzo[32]. Скоро сюди прийде наш патрон. Він побалакає з тобою по-вашому».
[Вільномулярський реферат достойного брата Михала Бобковського (3*), прочитаний ним для братів Достойної ложі «Озирис до Білого Пелікана» на Сході м. Станиславова у підземеллі будинку північніше Тисменицької брами, Руське воєводство, 18 червня 1761 року від Різдва Христового за новим стилем]
Свідоцтва про істоту Ucello Grifone, або ж персидського і гіперборейського Альшимурга, Птахолева та агресора Сходу, ретельно зібрані шляхтичем Михалом Б[обковським] у славетній Книгозбірні Опинських з дозволу преподобного отця-настоятеля Яна Самійла Гарбарки
Найпершим, хто дав знати народам Європи про існування грифа (гриффа, грипа), був дивовижний еллінський медик Ктесій з Кніду, що вісімнадцять років був лікарем при Царському дворі славетного і благодійного Персидського монарха Артаксеркса Другого, відомого тим, що одружився на юдейці Естер та винищив рід злого Амана.
Ктесій вважав грифа старожитньою індійською твариною. Він залишив нам вельми детальний опис цього монстра: «Істота з чотирма ногами, нагадує лева. Кігті має надзвичайно сильні, теж подібні до лев'ячих. Розповідають, що спина його вкрита чорним пір'ям, а груди — червоним. Крила ж він має білі. Ті, хто бачив грифа, запевняли Ктесія, що пір'я на шиї в нього — темно-синє. Отже, істота ця вельми строката. Вогненні очі грифа, про які подейкували очевидці, ми віднесемо до фантастичних і казкових перебільшень, якими переповнені літературні твори давніх авторів. Далі Ктесій розповідає, що гнізда грифів розташовані в горах. Дорослого грифа, стверджували його інформатори, впіймати надзвичайно важко, тому ловлять пташат. У країні Бактрії, яка знаходиться в неприступних горах між Північною Карманією, Аріаною і Тураном, грифи нібито охороняють багатющі золоті копалини. Власне це одна з численних згадок про те, що грифи якось пов'язані із золотом. Святий Парамоній Дамаський, зокрема, припускав, що для виведення або вигодування пташенят грифам потрібне рудне золото. Можливо в золоті, як хімічному елементі, сховано конфіденцію їхньої могутності. Вони здатні подолати будь-яку істоту, окрім Слона і Лева.