— До неї не бояться приїжджати?
— Дехто не їздить. Особливо ті, хто одружений на молодих. Але є любителі. У княжни добірна жіноча прислуга. Та й хлопці підібрані не без гламуру. Самі скоро побачите. Може, знайдете там моделі для Ваших янголів.
— Радше для бісенят.
— Так-так, — втрутився брат Володислав. — Хвости в них чималі. От тільки ростуть не з того боку.
— Після цього візиту, — зауважив Пінзель, — більшість з кліриків і побожних патриціїв не матиме зі мною справ. Лишиться хіба що пакувати куфри[51].
— Я не думаю, що все таке фатальне. Ви славетна людина, клір закриє очі на неблагословенні захцянки генія.
— Ви мені лестите.
— Це не компліментація, месіре. Таким вважають Вас люди доброї слави.
— А кавалер Фіаделлі буде на тому збіговиську?
— Буде. Подякуєте йому.
— Він був у Львові?
— Так.
Гностики кілька хвилин мовчали. Достойний Майстер обійшов навколо статуї.
— Дві величні рівноправні Свободи, які вбивають одна одну, — промовив він, ніби смакуючи назву композиції. — Чи не відмовите у поясненнях, месіре?
— Не відмовлю, Достойний Майстре. Першою величною Свободою вважаю ту, яку числимо у вільномулярській трійці разом з Рівністю і Братерством. Це Свобода вибору між добром і злом, дією і бездіянням. Це та Свобода, яка повстає проти свавілля і самовладдя, монархів та сатрапів, проти забобонів святенників і невігласів. Вона у цій скульптурі означена Дівчиною.
— Чому?
— На честь прекрасної юдейки Естер, котра перемогла свавільного деспотичного сатрапа Амана.
Достойний Майстер схвально кивнув, а брат Володислав накрутив вуса на пальці і сказав:
— Перфекційна дівчина.
— Так, — погодився Пінзель, — дуже красива. Мені вона вдалася. А от Друга велична Свобода, це ніщо інше, як прадавня Свобода Хаосу, стихії древньої, хижої й ніким ніколи не підкореної. Ця Свобода, так би мовити, абсолютна, на відміну від Першої, яка може сама із себе породити колись несвободу. Це Свобода екстазів і оргій, Свобода митців і поетів. Її в цій скульптурі презентує гриф.
— А чому ж ці Дві Свободи вбивають одна одну?
— Бо між Хаосом і Порядком ніколи не буде примирення.
— А Ви філософ, месіре. Ви повинні глибоко відчувати підземні течії нашого світу.
— Я, високовчений Майстре, служу двом богиням-ворогиням, але якій з них відданіше, мені важко сказати.
— Другій Свободі Ви віддали цілий Абсолют.
— Я митець.
— Ну, тоді Ви порозумієтеся із нашою доброю Яблоновською. Вельможна княжна теж полюбляє екстази та оргії.
— Є оргії духа, а є оргії тіла.
— А Ваш Древній Хаос, месіре, теж визнає таке розділення? Я дивлюся на цю Вашу скульптуру і мені здається, що грифові подобається тіло дівчини. Він ніби й не проти нею оволодіти.
— Що думає Хаос, мені, на жаль, не відомо… А щодо хтивості мого срібного грифа… Вас либонь вводить в оману динаміка форми.
— Так, у тому є правда. Ваші скульптури, месіре, надзвичайно динамічні і неспокійні. Й, так би мовити, дуже якісь кутасті. Я, до прикладу, більше звик до круглявих і пишних статуй.
— Форму скульптури, Достойний Майстре, створює не матерія, з якої робимо фігуру, а та порожнеча, яку нам вдається огорнути фігурою. Чим більше простору ми огорнемо бганками, зборками і вигинами, тим цікавішою буде форма. Я в Римі бачив Piet'y незрівнянного Мікеланджело. Там мармуром захоплено удвічі більше навколишнього простору, аніж є самого того мармуру. Надзвичайно глибокі зборки одягу Мадонни, химерні вигини кінцівок. Оце, пане, і є робота справжнього скульптора.
— А звідки віє той вітер, що розгортає одяг Ваших фігур?
— З моря, пане Майстре, з моря. Я народився на березі моря і провів юність у портовому містечку. Там будували кораблі. Великі військові фрегати і рейдери. Я працював у майстерні, де вирізали дерев'яні фігури для корабельних форштевенів. Замовники завжди просили, щоб дубовий «одяг» тих фігур немов віявся за вітром. Відтоді я полюбив кутасті і гострі форми неспокою.
— Тепер я нарешті зрозумів, чому Ви так прихильні до дерева. До речі, кажуть, що до Львова привезли кілька великих брил карарського мармуру для оздоблення нового костьолу. Розповідають що він сніжно-білий, цей король каміння, цей князь мармурів. Це ж, напевно, Вам доручать із ним працювати?
— Можливо. Але, перепрошую пана, у Львові є й кращі за мене скульптори.
— Ви таки скромна людина, месіре. А я чув від багатьох тямущих людей, що кращі від Вас скульптори є хіба що в Римі.