— Це перебільшення.
— Але так кажуть. Вашому вітрові з моря серед наших вітрів немає рівного.
— Тільки Перші вихори Творіння з писань Кордовських Учнів — тільки Рашит Га-Галгалім перевищують силою та хижістю вітер з моря, — сказав Пінзель і уважно подивився в очі Достойному Майстрові.
Той ніяк не відреагував на назву. Достойний торкнувся кінчиками пальців крил грифа і сказав:
— Досконала робота, месіре. Сьогодні ввечері на Вас чекатиме сама богиня Глорія. Вона вже готує лаври і пальмове листя.
[Дзеркальна зала в палаці Анни Стефанії Яблоновської-Тичковської, селище Княгинин-Бичів, вечір 15 серпня 1761 року від Різдва Христового за новим стилем]
Назвати «палацом» дім Анни Стефанії можна було лише з огляду на вбогість навколишніх сільських халуп. Він не міг змагатися ані розмірами, ані пишнотою з тими розкішними «степовими версалями», які вибудували у присмерках Речі Посполитої для втішення своє пихи Любомирські, Потоцькі, Чарторийські, Замойські чи Понятовські.
Дім мав три поверхи, але тільки на першому були справжні зали, які могли вмістити понад два десятки гостей, були оздоблені бронзовими люстрами, венеційськими дзеркалами та куртуазними меблями в стилі Філіппа Іспанського, оббиті блакитним шовком. Центральну залу Яблоновська назвала Дзеркальною на честь великого (у півтора людські зрости) дзеркала, вправленого у важку позолочену раму. Меншу залу в лівому крилі було задраповано червоними оксамитовими гардинами. Це була знаменита на весь край Зала Оргій, опоряджена небуденним каміном із чорного мармуру та сороміцькими гіпсовими статуями німф і фавнів, зробленими вельми посереднім скульптором, ім'я якого справедлива історія не зберегла.
Залу в правому крилі використовували переважно для господарських потреб. Вона була захаращена старими меблями, скрученими турецькими килимами, кальянами, опудалами ведмедів, вовків і вепрів, мідними казанами, лицарськими панцирами, складними наметами, порожніми пляшками й іншим непотребом, що залишився теперішній власниці з тих славних часів, коли пишний підмагнатчик Анджей Тичковський посідав чільні місця у комітетах Галицького сеймику та здавав за великі гроші в посесію свої села.
На другому поверсі обладнали чотири затишні будуари, які називалися Зеленою, Блакитною, Бузковою й Сепієвою спальнями відповідно до кольору шпалер. Найпишнішу й найбільшу, Зелену, займала сама господиня дому. В Блакитній самотньо жила вічно заплакана молодша сестра Анни Стефанії, незаміжня, товстезна та пришелепкувата. Добра княжна іноді запрошувала сестру на свої свята, де та мовчки насолоджувалася наїдками і напоями. У Бузковій тепер мешкала Стася, а Сепієву Яблоновська відступила чарівній Діоніджії-Карбонадо, обдарувавши її окремою служницею, гардеробом, колекцією парфумів та підробними коштовностями.
Це відразу зробило юну фаворитку предметом щирої ненависті всього жіночого населення дому. Колишню перлину Сепієвої спальні, повногруду і волооку волошку Домну, відселили на третій поверх, де в крихітних кімнатках мешкала весела й сита комуна другорядних наложників і наложниць княжни. Відселення супроводжувалося відчайдушним спротивом й дикими криками волошки, котра кидала в Карбонадо коробками від парфумів та погрожувала акробатці здоровенним кухарським ножем.
Княжна наказала висікти крикуху, що й було негайно зроблено. Після екзекуції, яка всім слугам додала святкового настрою, в домі продовжили готуватися до приїзду гостей. Привезені зі Станиславова перукарі чаклували над зачісками дам з другого поверху, кухарі готували вишукані страви, а наложниці з наложниками намащувалися оливковим маслом, фліртували поміж собою, смакували подробиці несподіваного приниження Домни й не без натхнення проводили репетиції сороміцьких «живих сцен», які мали стати однією із цікавинок званої вечері. Під час репетицій мистецтво часто-густо оберталося життям, юні тіла з'єднувалися надто щільно й щасливий сміх наложниць відволікав кухарів від казанів і каструль. Тож не дивно, що частину м'яса, пересмаженого й підгорілого, довелося віддати собакам, які теж таким чином відчули наближення свята. Дворецький Тадеуш змушений був пообіцяти кухарям, що після банкету до них пришлють дівчат, так щоб на кожного з майстрів друшляка і пательні припало аж по дві дівки. Наложницям цей задум спочатку не сподобався. Вони відправили до кухні розвідницю, й та повідомила веселухам, що всі кухарі старі, смердючі, волохаті й череваті. Але запахи з кухні линули що далі, то звабливіші, і наложниці «розподілили» між собою старих кулінарів. Для сміху найстаршому з них гаремний комітет призначив двох восьмилітніх сикух. Також вирішили переодягти дівчиною одного з наложників і підсунути найп'янішому з кухарів. Тадеуш про всі ці витівки та плани повідомив ясновельможній. Та довго сміялася.