Прислужники принесли гостям кришталеві келихи з мадерою. Пінзель обережно надпив. Він боявся, що до вина домішано щось на штиб шпанської мушки. Але на смак вино було добрим і чистим. Гості тим часом оглядали не так колекцію, як її носіїв. Сіромська кумедно верещала, обмацуючи суспензорії. Подружки Ондзера мавпували порухи її пальчиків і змовницьки переглядалися поміж собою. Коханка Комаровського дозволила Ондзереві дослідити власний корсет, зроблений у Парижі, і щось йому пояснювала, а сам Комаровський з упевненістю колишнього кавалериста загравав з Карбонадо. Яблоновська спостерігала за цим фліртом і дражнила Комаровського, голосно розповідаючи Сімаковичу про таємні принади юної італійки. Серед цього бедламу настрій скульптора поволі змінився на краще. «Це лише грішний вертеп вільнодумців. Нехай собі бавляться», — казав він собі, дивлячись, як Зуб і Ланська пригощають вином і пестять напудрених «фавнів». Тут його очі зауважили Стасю, яка стояла осторонь, не беручи участі у веселощах. На її обличчі застигла суміш презирливої відчуженості й відрази. Скульптор уперше помітив, що в Стасі великі хрящуваті вуха. Молода Тичковська ніби відчула погляд Майстра, повільно повернула до нього бліде обличчя під високою зачіскою і подивилася на Пінзеля з такою відвертою ненавистю, що скульптор ледь не закашлявся, вино повернулося йому до горла. Це здивувало Пінзеля. «Скільки ж навколо безглуздої злості!» — сумно констатував він. А потім забув про Стасю, мимохідь захоплений вродою юнака, якого явно вподобала безсоромна Сіромська. М'язи на животі хлопця нагадали йому класичні взірці Берніні. Сонце облило тіло юнака засмагою рідкісного відтінку: немов хтось розхлюпав горіховий тон на рисовому папері. Спокусниця вправно віддавала шану цьому чудовому тілові — пальчиками ворушила-пестила вміст суспензорію і уважно спостерігала за реакцією мускулястого фавна. Обличчя її розчервонілося.
— Касю, вважайте, ремінці цієї колекційної речі можуть розірватися, — зауважив її чоловік, також спостерігаючи, як невблаганно напинається атласна пов'язка.
— Ясновельможна мені вибачить!
— Ми їй вибачимо? — спитала Анна Стефанія в Карбонадо.
Та замість відповіді поцілувала княжну в шию.
— Вибачимо, — вирішила княжна.
— Таки розірвалися, — повідомив спостережливий пан Сіромський. — Але ж, ясновельможна, у Вашого фавна вельми могутній спис!
— Ви, мила пані, спричинилися до визрівання цього овочу, — зауважила в бік тріумфуючої Сіромської княжна, — й саме Ви тепер мусите подбати про наслідки. Всеблага Природа, як стверджує Бернардо Грасіні, не вибачає смертним марного напруження.
— Із неабияким задоволенням, ясновельможна, я здійсню перед Вами перетворення на найпокірнішу й найхтивішу з лісових німф Пріапа. Напруження такої природи, як ви невдовзі переконаєтеся, не залишиться марним, — мовила Сіромська й почала розшнуровувати на собі плаття. Її чоловік кинувся допомагати. Подружки Ондзера, які одночасно досягли успіху з іншими фавнами, також почали роздягатися. Шурхотіння шовку наповнило залу.
Пінзель відвернувся і побачив кавалера Анцо.
— Я зараз можу повернутися до центральної зали? — пошепки спитав він мальтійця.
— Так, звісно, ходімо, — відповів той. — Ясновельможна, зрештою, нікого не примушує до забав. Вона ж є шанувальницею не тільки Грасіні, але й Жана-Жака Руссо.
[Подільське воєводство, м. Бучач, каплиця Святих Дів Мироносиць у притулку каноніка Дамазія, вечір 15 серпня 1761 року від Різдва Христового за новим стилем]
Отець Мартинович тільки розпочав вечеряти, коли служка повідомив йому, що вельможна Теодорина Мантшиковська просить отця приділити їй дещицю часу. Стара діва щомісяця офірувала на притулок півсотні злотих. Тому отець Мартинович залишив холонути политу сливовим соусом щойно засмажену качку, розігнув хвору спину і почвалав до каплиці Святих Дів Мироносиць, де чекала на нього незаймана спадкоємиця занепалої слави Остророгів.