— Буду з Вами, отче, відвертою, — нащось стишила голос стара діва, — Станіслас не в усьому погоджується з політикою теперішнього Понтифіка. Але в минулі понтифікати він завжди знаходив розуміння в Римі.
— В минулі понтифікати, панно, розуміння в Римі знаходили ще й не такі «надійні люди». Можу Вам також навести приклади…
— Облишмо ці суперечки, отче. Я краще дам Вам прочитати листа. Пінзель, як установив Станіслас, насправді є розшукуваним іспанським чорнокнижником Хуаном Хорхе Моліною, учнем магістрів проклятого ордену, пам'ять про яких має бути стертою з обличчя Землі. Ось звідки задум щодо інсталяції того вертепу, куди Вас щомісяця заманює гріховодниця Пінзелева!
— Страшні звинувачення, панно… Дуже страшні та вельми претензійні… Добре, нехай буде так, я прочитаю того листа. Коли Ви мені його дасте?
— Ось він, — сказала стара діва, виймаючи з прихованої кишені зелений паперовий трикутник із залишками червоної сургучної печатки. — Але Ви, отче, мусите прочитати його тут, при мені. А потім повернути листа.
Отець Мартинович довго запалював свічку, потім витяг з футляра скельце для читання й уважно вивчив печатку та складні чорнильні вензелі на звороті листа. Тільки після зовнішнього обстеження зеленого трикутника він розгорнув його й заглибився у довгі вишукані латинські речення, притаманні стилеві тієї маньєристичної доби…
[Дзеркальна зала в палаці Анни Стефанії Яблоновської-Тичковської, селище Княгинин-Бичів, ніч на 16 серпня 1761 року від Різдва Христового за новим стилем]
Поки гості лібертенки віддавали належне наїдкам і напоям, наложники та наложниці розважали їх сороміцькими живими картинами. Серед них були «Фавни залицяються до німф в Аркадійському лісі», «Олена, шаленіючи від пристрасті, віддається Парисові», «Тріумф Пріапа», «Юпітер і Ганімед», «Оглядини Естер», «Гарем царя Соломона» та інші маньєристичні комбінації переплетених голих тіл. За інших обставин товариство приділило б більше уваги цим порноскопічним вправам. Але після того, що сталося в Залі Оргій, настрій у більшості присутніх був пригнічений. Тільки невгамовна Сіромська не без дотепності коментувала живі картини. Особливо вона знущалася з хлопчика, котрий зображав Ганімеда, присилуваного хтивим Юпітером.
Яблоновська з іронічною посмішкою на обличчі витримувала коментарі Сіромської, але на запитання: «З якого це пациківського стійла, люба княжно, вишкребли цього Ганімеда?» зауважила, що хлопчик гарний, а критичне ставлення до нього Сіромської пояснюється лише її особливими смаками.
— Щоб відрізнити криві ноги від струнких, не треба мати ніякого «особливого смаку», — відбила контратаку лібертенки Сіромська.
— Може пані Сіромська хоче роздивитися Ганімеда детальніше? — припустив Зуб.
— Тільки разом з Вами! — знайшлася Сіромська. — Тоді це буде глибоке дослідження!
Присутні розреготалися, а обличчя юнака, що супроводжував Зуба, вкрилося червоними плямами.
В останній з живих картин, що була присвячена любовним пригодам Царя Соломона, радикально звільнена від одягу Карбонадо грала роль Цариці Савської, й усі присутні змушені були одностайно визнати, що врода акробатки надзвичайна, рідкісна і досконала. Сіромська навіть підбігла до живої картини, щоб зблизька роздивитися поміжніжжя акробатки.
— Божественні форми! Діана і Венера в одному тілі! — визначила вона.
Анна Стефанія просяяла й навіть дозволила Сіромській поцілувати Карбонадо в губи. Та, під схвальні вигуки товариства, обцілувала усе.
— Пане Пінзелю, — голосно звернулася вельможна лібертенка до скульптора, — я тут і зараз, при всьому присутньому панстві, замовляю Вам статую Карбонадо з білого мармуру в повний зріст! Я хочу увіковічнити цей шедевр Всемогутньої Природи! Така краса заслуговує на Вічність!
— Віват ясновельможній! — вигукнув пан Ондзер і всі підхопили його вигук.
— Скільки ж то коштуватиме така статуя? — спитав в Пінзеля радник Сімакович.
— Залежно від якості мармуру.
— А приблизно?
— Кілька тисяч злотих.
Гості перезирнулися. Тепер настав час тріумфу Пінзеля. До столу на знак Яблоновської служки підкотили платформу з його шедевром. Білий вісон сповз з «Двох Свобод», і Майстра огорнули оваціями. Гриф і дівчина знову підкорили глядачів. «Яка краса, яка грація!» — вигукувала Сіромська, підстибувала й аплодувала. Її чоловік нахилився до Пінзелевого вуха і сказав: