«Щось тут не те», — сказав собі Мартинович. Він знайшов серед фоліантів книгу Баронія «Історія Римських Понтифіків» і подивився до переліку Пап. Калікст III значився там Папою між 1455 та 1458 роками. А між 1168 і 1178 роками згадували лише антипапу Джованні Струмі, котрий узяв собі ім'я святого Калікста.
Отже, з полегшенням зрозумів священик — лицарське братство Гори Морія затверджене в орденських агрегаціях не законним Патріархом Заходу, а антипапою.
«Є якісь люди, які називають себе ім'ям винищеного і згаслого Ордену, неканонічного та сумнівного за походженням, — підбив підсумок священик. — Ці люди, прикриваючись авторитетом Римської Церкви й окремих її архикнязів, десятиліттями переслідують Пінзеля. Певно, він приховує щось таке, що потрібне цим людям. Пінзеля слід попередити».
Цей висновок повернув священикові душевну рівновагу. Він не любив Мантшиковської і давно відчував небезпеку, яка струмувала від Чорної Ворони. Йому було б боляче, якби Чорна Ворона довела свою рацію. Але, дякувати Богові, все закінчилося якнайкраще. Книжки, яким отець Мартинович довіряв більше, ніж людям, викрили зграю пройдисвітів, і священик подякував за це книжкам.
Він покликав служку і розпорядився негайно розбудити його, якщо Майстер Пінзель повернеться зі Станиславова вже цієї ночі.
[Будинок скульптора Іоанна Георга Пінзеля, м. Бучач, Подільське воєводство, 18—21 серпня 1761 року від Рідзва Христового]
Пінзель повернувся додому стомлений і хворий. В дорозі двічі ламалося колесо шкіряного купе. Ті короткі години сну в смердючих готелях, які вдавалося відкраяти від шляхової нудьги, отруював нав'язливий привид Анастасії Тичковської з перекривленим обличчям і кинджалом у занесеній для удару руці. На довершення всіх прикрощів у скульптора відкрилася гемороїдальна кровотеча, його лихоманило і пересихало горло. Він майже не їв, пив лише розведене тепле вино і мріяв залізти у велику купальну діжку з гарячою водою. Реліквія відпустила його на волю, він перестав бути Охоронцем Паладіуму. Але замість очікуваного полегшення Майстер відчув лише прикру порожнечу. Немов якась сила, яка підтримувала і захищала його довгі роки, відступила за обрій.
По приїзді до Бучачу його відразу оглянув лікар Потоцького, викликаний переляканою Ельжбетою. Це був добрий лікар, майстер фармакології і вправний хірург. Він залишився незадоволений від огляду. Купатися в гарячій воді суворо заборонив. «Вам треба відпочивати, Майстре. Це лише втома», — сказав лікар, але на його обличчі Пінзель прочитав зовсім інше. Невдовзі після лікаря його навідав отець Мартинович. Очі Пінзелевої, яка провела священика до кабінету, були червоні.