— Прийшли мене соборувати?
— Це недоречний жарт, пане Майстре.
— Ви чимось стурбовані, святий отче?
— Маю до Вас важливу розмову.
— Щось сталося?
— Так.
— Що?
Священик перевірив, чи не стоїть хтось за дверима кабінету, заглянув у вікно і спитав пошепки:
— Чи каже Вам щось таке ім'я: брат Станіслас.
— Jezus Maria! — зблід Пінзель. — Цей пацюк переслідує мене навіть після своє смерті!
— Він помер? — здивувався Мартинович.
— Наткнувся на шпагу в темному провулку. Таке нещастя!
— Це Ви?..
— Побійтеся Бога, отче! Я що, подібний на вбивцю?
— Тихше, заради Бога, тихше! Чи Вам відомо, що в хазяїв Станісласа й тут є вуха і очі?
— Здогадуюся.
— Вам треба тікати. Це страшні люди.
— Вам щось про них відомо?
— Це не важливо. Вони смертельно небезпечні і спробують Вас убити.
— Запізнилися!
— Тобто?
— Це теж не важливо, святий отче. Дякую за попередження.
— Як тільки одужаєте, пане Майстре, збирайте свою мізерію. Я допоможу Вам.
— Чим?
— У мене є друзі на Сході.
— А може, я поїду на Північ? До Стокгольму!
— Як тільки одужаєте.
— Так, отче. Як тільки одужаю.
Але з кожним днем йому ставало дедалі гірше. Лихоманка посилилася, сильний біль раптово виникав у різних частинах тіла й так само раптово зникав. Легені стискала якась сила, немов хтось клав каміння на груди Майстра. Лікарський консиліум не вніс ясності у природу захворювання. Лікарі довго розпитували скульптора, що він їв і пив перед тим, як захворіти. Кровопускання, промивання шлунка та блювотні засоби полегшення не принесли. Сіра завіса стояла перед очима Майстра, заважаючи чітко бачити навколишнє.
На третій день до Пінзеля завітав кавалер Анцо. Майстер спромігся підняти голову і сказати: «Сервус, друже!» Мальтієць присів на кріселко біля ліжка хворого.
— Ваша дружина, Майстре, сказала, що Ви скоро одужаєте, — повідомив скульпторові кавалер замість привітання. — Принаймні, такий висновок учених лікарів.
Пінзель лише сумно посміхнувся.
— Дозвольте розважити Вас останніми новинами, мій друже. Після того, як Ви поїхали з палацу Яблоновської, там сталася маленька катастрофа. Ця чарівна циркачка Карбонадо вночі втекла разом з магом Паскуалесом. Княжна відправила погоню, але нікого не впіймала. Певно, маг застосував свої надприродні здібності. Йому можна лише позаздрити, правда ж? Така неймовірна красуня! Але ж Ви, мій друже, залишилися без замовлення від ясновельможної. Наша новітня Сапфо розлючена, немов левиця! Співчуваю, співчуваю… Бідолашну Стасю я привіз сюди, їй вже значно краще. А ще я маю для Вас ґречне запрошення від Сіромських. Наші бадьорі вільнодумці (а першою з них — юна німфоманка) пропонують Вам пожити в їхньому маєтку на повному пансіоні до листопада. Я б на Вашому місці погодився…
— Анцо, друже, послухайте, — Пінзель з чималим зусиллям підвівся на подушках, кавалер допоміг йому сісти. — Я маю передати Вам малюнок… Коли опудальник протер шкіру Паладіуму камфорою з лаймовою олією, то на ній означилося послання. Ось воно.
Скульптор витяг з-під подушки пергамент, на який було перемальовано знаки Паладіуму. і Кавалер Анцо обережно взяв пергамент й уважно і продивився всі накреслення та літери.
— Це Грааль, кавалере? Це Грааль, правда ж? — очі Пінзеля намагалися проникнути за незворушне уважне обличчя мальтійця.
— Я не готовий відповісти Вам, але все це дивовижне… Так, ідеться про якусь чашу…
— Це те, про що нам не встиг тоді розповісти Цивілій.
— Я подбаю про цю таємницю, присягаю Вам. А коли Ви одужаєте, мій друже, ми разом з Вами відправимося на пошуки Граалю.
— Навряд чи, кавалере. Шкода, що я вже ніколи не побачу моря…
[Вулиця За Святим Мартином, м. Львів, ранок 21 серпня 1761 року від Різдва Христового за новим стилем]
Учня пірата покликали до отця Тобіаса ще до сходу сонця. За тиждень послушницького життя учень схуд, вилиці напнули шкіру під його очима. М'яке біле волосся щільно вкрило підборіддя того, хто називав себе багатьма іменами, з котрих жодному не вдалося причепитися до нього надовго.
Отець Тобіас уперше прийняв убивника в своєму кабінеті, заставленому темними книжковими шафами. Над його троноподібним кріслом висіла стара гравюра, що зображала Єрусалим. Купол Скелі і Місто Давидове на гравюрі були зображені так, як їх бачили прочани з терас Оливної гори. Убивник впав на коліна перед різьбленими тумбами величезного дубового столу.