Нестор дістає своє місце для цих справ у просторі робочого кабінету Сашка. Все тут насичене доторкально наглядною думкою і не дивлячись на нерухомість, видається все в русі, мов би збиралося до лету. Словники, енциклопедії, монографії, річники журналів, папки ілюстрацій, картини в рамах, картини без рам, картини на мольбертах, зошити шкіців, течки проектів. Ось воно де те золото, що з нього вилито ціле це мешкання дев'ятнадцятого поверху мангеттенського хмарочосу. І все воно першорядної якости, найкращих видань найсолідніших фірм, найпотужніших розмірів.
Постіль Нестора — широка, розкладна канапа, біла і зваблива. Сашко з Вірою провели його до самої її зверхности, побажали доброї ночі. Він утомлений, час пізній, але розставатися з цим таким днем все ще не хочеться. Все тут зваблює. Насупроти он двоє завішених тяжкими, сірими фіранками вікон і вони запрошують. За ними, в глибині, висоті й широті ночі космос, гіганти будівель, галактики світла, провалля, в глибині якого рухливі точки машин, моргання реклям, циферблят годинника, показник температури, які підказують, що це друга година ночі і шістдесят один ступінь Фарангайта[26]. Нестор стояв і дивився, в уяві оберталась плянета з її океанам дива і в тому це гігант-місто поставлене тут з волі людини. І він був вдоволений. Здавалося, що і він сам, у якійсь мірі, до цього причетний.
І з цим таким поблажливим відчуттям минула ця його ніч, а наступний недільний ранок почався для нього досить пізно у сповільненому темпі, дарма, що його гостителі Сашко з Вірою починають свій день за визначено нормою вже перед годиною сьомою, що його, до певної міри визначає Наталочка, яка керується власними вимогами її буття, о годині сьомій вони вже снідають біля малого напівкухонного стола, як звичайно, не чекаючи поки появиться їх гість, що користається з прав екстериторіяльности, що було наперед з ним домовлено, а тим самим, він не квапиться, його рухи довільні, він поволі встає, поволі бере душ, поволі голиться, а коли з’являється у просторі загального житла, його зустрічає лишень Віра у довгому, попелястого кольору, сатиновому халаті, тож-то Сашко з Наталкою відійшли вже до Центрального парку на звичайну недільну прогулянку і вони скоро вернуться. До речі, значно покращала погода, над Ню Йорком повно сонця, по вчорашній зливі лиш приємне посвіжіння.
— Добрий день! Як вам спалося? — вітається Віра — рівна, усміхнена, волосся схоплене гребінцем.
Нестор дякує, спалося добре, нічого не снилося, почуття дизгармонійне, забагато нового, його просять одразу до столу і не до того півкухонного, а до великого, що в їдальні, застеленого ясно-сірою скатертиною з диспозицією великого асортименту їстівного.
— Маю враження, що голодні не будемо, — говорив Нестор.
— Прошу сідати… І вибачте. Ми вже снідали. Каву? Чай? Соки? — говорила Віра.
Вибирається ґрейп-фрут, кава, варене яйце, булочка з маслом і шинкою. Віра робить гостеві товариство, спочатку їм щось заважало, у повітрі доторкально товпились привиди минулого, які вимагали уваги, але згодом вони розмовились і почав це Нестор зовсім свобідно з переконанням, що все, що було — було і відійшло, і загуло з вітром, а тому над ним хрест. І як щось починати знову, то починати від нового. А, як його диктує безоглядне сьогодні.
— Повірте, Віро, зо всіх фантастичностей, що їх не бракувало нам в минулому, найбільшою фантастичністю для мене є цей факт, що ми сидимо з вами біля цього ось стола, — говорив Нестор, і при цьому обома руками вдарив по настільнику перед собою. — Я був переконаний, що вас і вашого батька проковтнула "родіна" і то навіки. І тому поставив на цьому крапку… І не мав щастя довідатись щось про це від інших.
Віра на це казала:
— Не хотілося більше вас тривожити. Ви були нами втомлені.
— Але ж тут не про втому. Чи ви можете уявити, що ваш батько є для мене втіленням корінного представника нашої раси? Мені хотілося б знати про нього не лишень з теперішнього, але й з минулого… В його предках. Це рідкісний феномен, можливо останній могикан того етнічного матеріялу з якого збудовано основну формулу цього явища. З вашої цікавої родини він ще один і зберігся в його автентичності, бо його брати і навіть сестра, це вже виродження… Це вже початки іншої породи, тому він мене особливо цікавив, і чи можете ви сказати, що з ним сталося? — говорив зацікавлено Нестор.
Віра глянула на нього поглядом, у якому блиснули іскорки радости, що Нестора дивувало.