— А чи ви не бачили того там і раніш? — питав Нестор з виразом спокійного спостерігача.
— Бачив… І знав. — підняв ще вище голос Іван. — Але були ще "ставки"… Навіть "на німця". Становище в'язня, який думає, що за дверима чекає воля. Надіялось. Тепер все ясно: Пабєда! Коло замкнено.
— І нема виходу… — говорив Нестор.
— Хіба їх безвихіддя… Тріюмфальні арки. Це, здається, Наполеон сказав, що коли ти переступив поріг тріюмфальної арки, пам'ятай, що далі хіба Ельба, — говорив зневажливо Іван, так ніби ціла та "пабєда" звичайний нюх табаки.
Нестор здивований, він пригадує Івана часів Ваймару так, ніби його підмінено, і головне тут не те, що він каже, але як каже, затрачено подив, ніяких окликів.
— Не забуваємо, — пробував, було, казати Нестор, — що у їх порядку денному походи на Азію, на світ. Ось лиш підкормляться.
Іван лиш махнув на це зневажливо рукою… І сплюнув.
— На Китай… На Індію… Туди нема чого їм нести. Ті мають свій голод. Голод на голод. Не піде. Паризький ситий буржуа піймається швидше з чистої примхи, але той звик до liberte, egalite, fraternite[28], а тут тобі Сталін та Берія, та всілякі закуски… Не піде… Не піде… От хіба ще там якась бананова нація, яка думає, що ленінський голод смачніший, ніж її власний, а поза тим… Ні, ні, ні! Найкращий доказ — "сателіти", кажіть там що хочете, а їх час проминув, і не так у їх чінгіз-ханських стратегіях, як у самій людині, господин пролетар совєтського виробу, це вже більш-менш інженер, директор, хоча їх там від раннього-рання начиняють половою політграмоти, але людина, яка має мозок, хай навіть заполов'яний, для пролетарських пригод ледве чи надається, а Европа, а світ, це все самостійність, незалежність, геть з колоніями… Вилазять назверх такі миші, які сиділи під під мітлою століттями, а це для чарівного, братнього союзу ґаз-іпперіт. Протримайте француза без ліберте, німця без вуршта, англійця без циліндра пару років, баль скінчено. Чуєте, як вони глушать "Голос Америки", а це ж з-за океану, друга півкуля, а що сталося б, коли б це гримнуло з вежі Ейфеля?
Вони там, бачите, зарвались зі свободою, а світ свобода… Таке тобі миршаве циганча і те — свобода, а що тоді англійський лейбор, для якого страйк все одно, що для Сталіна люлька, забери йому страйк і він задушиться з горя, а там же страйк забобон Уолл Стріту і це значить Сибір.
У цьому якраз і суть справи. Свобода. Там "нєльзя" зі свободою, тут "нєльзя" без свободи. От вам і весь отченаш. Їх людина в свободі, як ведмідь в порцеляні, це значить тренаж, кільце в носі, повід, бич — така вам комсамолія, "завжди готов", а ви бачили, що сталося, як по них вдарено? Мільйонами пішли в полон. Матроси тікають, балерини тікають, чекісти тікають — "завжди готов", а як же, а як же, а тому ми тут, це розкіш, невинність серця, два-три мільйончики таких собі вітрогонів, в порівнянню до тієї масивної гущі, "завжди готов" тікати, аби лиш трапилась діра…
— Але все-таки воно держиться, — перебив цю риторику Івана Нестор.
— Держиться! — викрикнув Іван. — І ще як… То ж визволення… То ж пролетаріят… Тож трудящі… То лиш послухай: вніманіє, вніманіє! Ґаваріт Масква! А там такі на вербі груші, що сам чорт пустить слинку, у них ж і приказка — ґоль хітра на видумкі, а людина, особливо сердобольна, брехню любить і треба їм признати, у цьому мистецтві вони не перевершені… І взагалі політика… От воно німець — і пиво, і Кляузевіц, а прийде до політики, або Версаль, або Гітлер… То ж то вони… Ті вам і з воші зроблять політику, пригадуєте, казав Ленін: ми чи воша? І вийшло ми. Мужика заїдала воша, але що воша в порівнянню, скажемо, до нагана і це вже політика. З мужика зроблено шовк, його далі гризе воша, але над ним наган і вибір тут ясний: набивай туфту, пий водку і горлань ура. От вам і держиться, — говорив, з виразною насолодою, мов би він їв вареники зі сметаною, Іван.
І взагалі, Іван помітно зм’як, і навіть всміхався, чого з ним не бувало колись, його сірі очі замрижились блискучою вогкістю, у них на самому дні видно, мов би рештки затопленого там корабля, битого буревіями й негодами, що і спричиняло його настрій. Тому і ця мова… Ніби скарга на суді, ніби свідчення.