Выбрать главу

Про таке, одинадцять років пізніше, з особливою увагою, йшла мова на одній фермі канадської провінції Онтаріо, що на другій півкулі плянети. Іван Мороз, аліас Сенишин і Нестор Сидорук, присвятили цій згадці три повні дні. Говорили зацікавлено, вдавались в деталі, робили висновки, вкладались філософські концепції. Робилось це при ватрані великої кімнати за чаркою віскі "Зіграй", за прохідки дорогою попід коронастими яворами ген до мосту річки і назад, мандруючи морогами ромашок й суничника навпростець до лісу, сидячи над річкою з вудками, де зрідка траплялись форелі… Для Івана це звіт, сповідь, облегчення серця, для Нестора пізнання певних істин, для обох разом — осмислення таємничої незбагнутости їх долі, як людей і як членів спільноти до якої належать.

— Ми народжені в країні сонця, але живемо в смузі туманів, за якими, як каже одна пісня, "нічого не видно", — говорив обережно, шукаючи вислову, Іван. — З дуже строгою послідовністю дії… Їх природа порядку стихійного, ладу безладного, толку чуттєвого, щоб в такому кліматі вижити, вимагається сильних інстинктів самозбереження, диктованих законами природи. В перевазі — люди поезії, а це значить, мешканці надземних вимірів суспільних, у яких закони прозаїчного ладу буднів не знаходять вжитку… А деякі з них, як наприклад, політика, діють отруйно, людина тратиться на подобу замотеличеної вівці, ніяких границь, ніяких держав, а щоб втриматись місця, твориться з нього культ… "Нема на світі України, немає другого Дніпра"… І це воно є! Це прикувало їх до їх вогнищ, байдуже хто там зверху, я ці слова, — казав Іван, — пізнав не так давно, але їх значення було в мені від моєї колиски… І щоб воно було, коли його не було, я був чим хочете, лишень я не був Я, тільки частиною туману моєї чарівної лагуни. Мене було легко взяти під яку хочете владу, але не легко вирвати з місця, де родились і вмирали мої предки. З цього користали, користають, і будуть користати, кому лиш заманеться. Північний наш брат заявив просто, що ми лиш його задвір'я, а німець охрестив нас Остом, такий тобі чарівний Остик, місце, де ріки течуть з молока, а плоти городжені з ковбас. І де живе Іван, якого хата завжди з краю, коли прийде потреба боронити його право, десь поза хатою. Приходь і бери… Лишень не чіпай мене.

Питаєте, що з того вирине? Вавилонська вежа… Пруський крок, барабани, храм Василя Блаженного, гробниця преподобного отця нашого Леніна, низка фіґур на її карнизах в день святого Жовтня. І до Цар-Пушки та Цар-Дзвону, додасться ще один Цар-Голод. Найефектніший здобуток Жовтня, яким вони прагнуть ощасливити всі п'ять континентів світу, — говорив Іван з піднесенням, що з ним не часто трапляється.

А Нестор дивувався. Перед ним Іван, нема сумніву, але разом і не Іван. Та його мова…

— Думаєте, вони візьмуть верх? — ставить він таке ось питання.

— Хто, скажете, їм перешкодить? — викрикнув Іван, ніби його кольнуто. — Той там цимплик Европи? Пацифізм, соціялізм. Їх ще покличуть… Підуть, визволять, — говорив Іван, ніби скаржився на біль зуба.

— Там ще є єнкі… Білий дім, — підливав оливу Нестор.

— Єнкі! Їх там струять, як блощиць. А Білий дім? Що ж Білий дім. Його оточать, обмочать, запаморочать. Стільки тих в світі голих та босих, та голодних, та втікачів. І все то дай, а це ж безодня, а тут унії — заклюють, обгризуть до кісточки, а ті там чекатимуть вгодного часу і вирушать на чолі бананових республік. Білий дім стане Кремлем, Аляска — Сибіром, по всіх стейтах Леніни, Леніни, Леніни.

— Іване Григоровичу! У них там свій соціялізм — перевикрикнув Івана Нестор.

— Такого не забудеш. Їх соціялізм і цей соціялізм — різного поля ягоди. Їх призначення робити з тебе вовка, а цей — ягня. Їх обдирай, цей дай, а вислід черги за хлібом, а черги, зброя, вовк, та ще й голодний — грабуй награбоване, докинь до цього "родіну", Василя Блаженного, гробницю Леніна, "Калінушку", і ти вибиваєш трепака у яких хочеш Версалях, — деклямував Іван з особливим смаком, мов би знущався над самим собою, мовляв, я там програв, але й ви тут не виграєте, бо ж то наша ставка на ситість, а їх — голод… Атакують голодні.

— А я вам на це от що: чули ви щось таке, як "робочий клас"? Від станка, від конвеєра, від серпа і молота? Сотворіння, у якого більше шлунку ніж мозку, якого загавкаєш любим пролетарством, але до часу, поки його черево порожнє. Як тільки наповниться — баста. Кінець. Подавай машину. А ще гірше, постав його в чергу за фунтом хліба. Не поможуть ніякі леніни. Давай! А як даси, коли поля твої сказилися — недород та недород, а тоді що? "Вставайте гнані і голодні!", яке вони співають від дитинства, а як ні — Че-Ка, Ґе-Пе-У, НКВД, КДБ — пілюль досить, але кожна пілюля дає "побічний ефект", часто фатальний, — говорив спокійно Нестор.