А чи добре? А чи досить? А чи все? Не добре, не досить і не все, але скільки вистачило духу. Писати про "все" тепер заборонено. Але серце вилити дозволено. Яка б справді радість — побачитись. І, можливо, це станеться, перший крок зроблено.
А також, цими днями, сталося тут ще щось важливе.
Напередодні Різдва, у четвер, в будинку Врінґлєрів, рух і руху. Від раннього ранку громотять сходи, вверх і вниз, вверх і вниз, стукіт і грюкіт, чистилось, прибиралось, пеклось і варилось. О годині першій і хвилин тридцять, швидким потягом Ляйпціґ-Ваймар, прибуває син господаря дому цього, Еріх Врінґлєр. Ганс з Клярою і Еммою поїхав за ним бричкою до Ваймару. Чекання напружене і велике.
І не лишень в будинку Врінґлєрів… Чисельна рідня, дядьки та тітки, та всілякі кузени, а то й просто сусіди в безнастанній ажитації. Перед тим викликали Ганса до громадського будинку до телефону, прийшло дві телеграми, навідався місцевий пастор, прибігав сільський начальник. Сливе ціла громада брала в цьому активну участь, приходив бо з фронту не який перший-ліпший воячисько, яких тепер досить і досить, а одинокий в селі офіцер, лейтенант, герой "Залізного хреста", якого викликали до Головної Квартири фюрера, а це значило багато… Про що писала також "Тюрінґер Цайтунг"… І всі мали нагоду про це читати.
І коли, біля години третьої, Ганс, вже разом зі сином, прибув з Ваймару, перед брамою їх дому чекала чимала юрба, на брамі лопотів з вітром транспарент, — "Вітаємо нашого героя!" і звисав великий, червоний, зі свастикою, прапор. Гостя зустріли оплесками, окриками і промовою бюрґермайстра, ліва його рука була на перев'язці, голова замотана бандажем, але взагалі, виглядав він браво, новенька уніформа, під коміром прикметний значок "Залізного хреста".
Того ж таки вечора, всі вікна будинку Врінґлєрів ясно освітлені, у великій гостинній розсяяна ялинка, по середині великий стіл, за столом багато людей. Їли, пили, гомоніли. Еріх на почесному місці, всі очі звернені на нього.
Розуміється, що ані Віра, ані Ян в цій такій урочистості участи не брали, Віра помагала на кухні, Ян порався з кіньми, але десь згодом, біля години десятої, до кухні вбігла розрум'янена і щаслива Емма, у своїй найкращій, рожевій суконці.
— Віро, одягайся! Зробимо концерт! Для Еріха! Раз-два! Раз-два!
Віра зніяковіла, їй аж ніяк не хотілося бути до тог причетною, але як відмовити Еммі. Вневдовзі на ній її нова, чарівна сукня, бронзово-темні коси старанно розчесані, очі поняті сяйвом, ціла постать красою. І коли вона, разом з Еммою, зійшла вниз та вступила до ясно освітленої, повної веселого люду, гостинної, очі всіх підкреслено звернулись до неї. — Це наша Віра! — проголосила Емма з ноткою театральности. Еріх, що сидів вже на канапі поруч з гарненькою панною і курив цигарку, виразно був вражений, на обличчях решти гостей здивування. Віра виглядала зніяковіло, але не розгублено, на привітання кивнула головою, Еріха помітила лишень мигцем, мовчазно відійшла вбік, де стояло піяніно.
Більшість з присутніх знали Віру, але ніхто з них не бачив її такою. Навіть домашні, за винятком Емми, були заскочені. Чулися зауваження:
— Вона гарна… Диви-диви!.. Яка суконка… Ані Еріх, ані панна, що з ним сиділа, своїх думок не виявляли. Еріх гарний, міцний, рівний ніс, сині очі… Сидів спокійно, дивився рівно, вираз поважний. Стара Матільда, що виконувала ролю прислуги, бурчала щось під ніс, Ганс вдоволено посміхався, Кляра не знає на яку стати, а Емма… Сяяла! На верху щастя, підбігла до матері, щось їй настирливо шепнула і зверталася до присутніх: — Увага, увага! Розпочинаємо концерт.
Наша примадонна, — вона вказала на Віру, — скаржиться на брак вправи, але ми схильні це їй дарувати. Почнемо зі "Stille Nacht".
Вона присіла до піяніна і під його акомпаньямент, міцним, горловим сопрано, почала співати. За нею підтягнули інші. Коляда дала настрій. Після цього Емма виконала кілька уривків зі Шуберта, а за тим, Віра, під акомпаньямент Емми, почала свою улюблену арію з "Батерфляй", що їй не легко вдавалося, щоб опісля одразу перейти на українські "Черевички" та "Гандзю", що бризнуло радістю і викликало бурю оплесків. Ганс так захопився, що два рази випустив з рота свою люльку, Еріх сидів наструнчено, дівчина біля нього закурила цигарку, Емма неугавно розсипала сяйво, її настрій заражав і інших, вечір закінчився на причуд гарно.
Коли, біля години другої ночі, Віра залишила гостей, щоб відійти до себе, стара Матільда, яка не дуже її долюблювала, зустріла її на сходах і мовчазно тицьнула їй паперову торбинку, у якій Віра знайшла чоколядові, що їх рідко тепер дістати, цукорки, волоські та ліскові горіхи, кілька яблук та сушені сливи. Віра зворушена. Та похмура, завжди невдоволена, у довгому, чорному убранню особа, нагадувала жрекиню якогось похмурого культу, і враз отаке. Цікаво, що сіє значить.