Взагалі ж для Віри таке свято у такій родині — подія. Подібного вона ще не переживала. Пригадує, пригадує… Дуже тьмяно пригадує. Ще в Каневі… Малою дівчинкою… Баба Марія варила кутю, в їдальні їли урочисто вечерю, але ж коли це було, тож-то опісля, вже в Києві, особливо після третього арешту батька, все це відпало. І навіть не згадуй. Забобони. Залишки культу. І дуже небезпечного.
І враз це тут Stille Nacht, Heilige Nacht[3] і нічого страшного, Віра навіть не дуже розбирається про що тут ходить, звичайно, релігія, мати он пише, що стала знов релігійною, тож-то для Віри, це лиш містерія. Свято. Вихідний день.
А там у себе, у своїй комірці, зачинивши двері. Віра сама. До неї далі доносяться звуки будинку і в тому, мов би її "Черевички", яка шкода, що нема великого дзеркала, варто б на себе глянути… Любується кожним рухом, здіймає поволі суконку, вдивляється до її кольору, торкається щокою її м'ягкости, посміхається приємно, задумливо і вішає на раменко у своїй шафці, обережно, мов би це павутиння. А далі стелиться, поволі роздягається, накидає нічну сорочку, без поквапу кладеться в ліжко, гасить лямпку і лежачи горілиць, віддається течії думок, що її проймають і відносять завжди в минуле.
О, те незбагнуте, невичерпне, глибинне, туманне минуле. Скільки в ньому твого життєносного коріння як не легко від нього звільнитися. І скільки думок. Віра замотувалась у ті думки, як у тенета, не могла з них самотужки виплутатись, потребувала допомоги, але надіялась, сподівалась, шукала. На цей раз не могла довше, ні звичайно, їх позбутися, заснула ген біля третьої, а коли прокинулась, була сьома.
І здивувалася, що її не будили, звичайний бо час її вставання — шоста, тоді бо кормлення худоби, а це ось зовсім розвиднилось, а її не займають. А як вийшла до кухні, там було тихо, безлюдно, один лиш Ганс, а то повідомив, що з худобою вже впорано і все в порядку. Появилась також Матільда і перш всього накинулась на Ганса, що ось таке свято, а він насмердів своєю люлькою, що нічим дихати. Віра їй дякувала за подарунки, а та їй щось, своїм тюрінгським діялектом, відповідала, чого Віра не могла зрозуміти.
А взагалі в домі тихо і мертво, надворі сіро, вогко, без снігу, село погрузло в тишу, будинок Врінґлєрів бовванів залишено і аж ген, біля одинадцятої, він почав оживати, розуміється, знов таки з кухні. Появилась розпатлана, в чоловічому жакеті, Кляра, за нею виринула з темряви коридору, все ще заспана Емма, у кімнаті Еріха, що на другому поверсі, також чути рейвах, а опісля всі вони, не на кухні, як звичайно, а в їдальні з накрити столом, снідали, а там знов, перед входом їх дому, появилась, на високих колесах, бричка запряжена парою гнідих, тяжких кобил, на козлах якої сидів, зігнувшись Ян, одягнутий у темно-синю гуню і тверду, без країв, з великим козирком, шапку. Виходили Еріх, Кляра, Емма, за ним з великим пакунком, Ганс, всі святочно одягнені… Всідалися, гомоніли, бричка рушила і погрюкотіла по нерівному кам'яному бруку вулиці.
Віра не була в цю процедуру втаємничена і вона не збиралася щось тут питати, поїхали так поїхали, хай собі їдуть, яке її до того діло. Обід їла сама, худобу опорала сама, писала листи, біля третьої години одягнулася вийшла пройтися. Вдома залишилась лише Матільда.
Село, дуже спокійно, але святкувало, на вулиці з’являлись святочно одягнені діти, рідко десь з’являлись дорослі, на вежі кірхи бамкав дзвін, з димарів будинків виривавсь пошарпаний вітром дим. Біля садиби млинар Бльоха, у якого працювали Нюрка і Дунька, більше гармидеру. Віра туди заходить.
У низькій, продовгастій хижі, побіля великої короварні, повно тютюнового диму, алькогольного чаду і червоних облич. Побіля стіни поверхове ліжко, по середині довгий, вузький стіл, з обох його боків лавиці, на стінах витинки з ілюстрованих журналів, під стелею гола, на 60 ват, електрична жарівка. І повно, в перемішку, дівчат та хлопців, які пили пиво, курили, грали в карти. При вході, на пеньку, сидів хлопець з літерою П, який ліниво розтягав гармонію і попихкував димом цигарки, що стирчала в куті його рота.
Віру зустріли захоплено, особливо Нюрка та Дунька. Обійми, цілунки, знайомства. Віру оточили, хтось крикнув — пєсня! І на це, всі разом, на повний голос, розмашно тягли "Катюшу", були захоплені, самі себе сплескували, щоб на завершення, в тісноті і хмарах диму, під гармонію, пуститись вальсом.