Це збільшило настрій, посипались оплески. Після того Емма вимагала, щоб щось заграла й Віра, та сперечалася, її пальці відвикли, але глянула на батька, який, здавалось, не був проти, підсіла до піяніна і почала брати ноти, що нагадували Шопена. Іван зареагував одразу. Він не мав пам'яти до музики, але це його торкнуло. Десь згодом, він навіть встав і відійшов до комоду з портретом. — Не можу! — викрикнула Віра. — Мої пальці розучилися! — додала вона і встала з наміром відійти до батька. Але його там вже не було. Як і коли він щезнув? Всі були заслухані в музику… А ті що й помітили його вихід, не придавали тому значення. Одначе згодом, коли він не вертався, почали дивуватись, а Віра навіть вийшла в коридор, Ганс вдався перевірити інші місця. Даремно. Його ніде не було. Замішання, стривоження, настороження. Нестор допускав, що той міг відійти до Тавбаху, з ним годилася Віра, це було по дванадцятій ночі, час розходитись, плянувалось, що частина гостей лишиться наніч у Врінглєрів, але тепер всі кинулись йти. Мусять же знати, що воно сталося.
У цій темряві, у мовчазності, під віддалений гуркіт автостради з другого взгір'я, яка не вмовкала, як день так ніч, вузькою, асфальтовою дорогою, рухалось п'ять мовчазних людських зарисів. Віра вела перед, Тетяна ледве за нею встигала, Микола Іванович помітно відставав, Нестор з Іриною залишились зовсім позаду. Коли дійшли до села, з чорного простору над ними, почало накрапати, у невеликому домику, де жив Іван, одно вікно світилося. Так, він вдома, Водяні з Вірою повернули до його дверей, Нестор з Іриною вирішили йти до себе, пояснень не вимагалося.
X
На цьому драматичному моменті, епопея Морозів для Нестора могла скінчитися, його самаритянська місія завершена успішно, епізод зі зникненням Івана не вимагав особливого втручання, це був вибух перевантаженого чуттям батька, якому не хотілося, щоб сторонні очі бачили його зворушення, особливо коли дочка нагадала мельодію, під яку вони прощалися дев'ять літ тому.
Нестор має досить того в комітеті, приходять і приходять нові люди, а тим самим, нові епопеї, на світовій арені, у Сан Франціско розпочато конференцію сорока шести держав для схвалення статуту Об'єднаних Націй, на річці Ельбі, біля міста Торгаду, вперше зустрілись фронти Ю-Ес-Ей — СССР, біля села Донґо в Італії піймано й повішено за ноги Беніто Муссоліні, у бункері Берліна Гітлер поповнив самогубство, у Реймсі Франції, перед силами аліянтів, капітулюють воєнні сили Третього Райху.
І, як сказано, у Нестора з його Морозами, як він каже, фікс унд фертіґ, що з ними станеться далі, їх справа, при першій зустрічі з Тетяною, вона сказала, що Іван весь в дочці, що нічого інше його не проймає, що в нього лиш одне питання — зголоситися вже тепер до табору поворотців, а чи відкласти це на трохи пізніше. Добре, зрозуміло, кінець.
З втікацтвом, що не верталося, інша справа, воно набирає відваги, кілька тих сотень, що містилося у славетній, без вікон і дверей, школі Гердера, перенеслося до колишньої казарми ес-есів з цілими вікнами, м'якими матрацами, блискучими туалетами, інші заповнили, люксусовий колись Стрілецький клюб, багато простору, сонця, посилено харчові раціони. У комітеті цокотять машинки і засідання, засідання й засідання, а це значить посилений рух в напрямку шукання місця під сонцем у нових, мирних, націооб'єднанських умовах земної кулі.
А в цьому також, у понеділок, тобто третього дня, після знаменного бенкету в Мелінґені з його містерійним закінченням, у годинах пообідніх, у Ваймарському кабінеті Нестора, як стій, з'явилася елегантна панна з карміновими устами і чарівною на них усмішкою, в якій ледве чи можна було впізнати недавню Віру Морозівну. Певний погляд очей, рішучий тон мови, незалежність цілої постави.
— Нестору Павловичу — привіт! — гомоніло мажорне її контральто вже з порога кімнати, де було вже кількох інших інтересантів.
— Шолом-Алейхем, шановна! Чим можу служити? — відповів Нестор і вказав стілець збоку. — Зараз буду до ваших послуг.
— Чи дозволяється тут курити? — запитала вона ноншалантно.
— Дозволяється — зрозуміло, — відповів Нестор.
— І також частувати? — простягнула вона йому пачку "Пел-Майль"-ю.
— Що до мене — з подякою відмовляюся, але той он поет напише вам за таке оду, — говорив Нестор.
— О, так, о так. Не одну, — озвався поет і потягнувся за цигаркою. — Цигарочко-американочко, жду й не діждусь тебе, коханочко, — завіршував спонтанно поет.