Унизу, у меншому переділі її амбуляторії, вона просила Нестора сідати.
— Сідайте, друже дорогий, і слухайте. Що маю робити з моїм божевільним братом? — почала вона рівним, методичним тоном.
— А що з ним? — спокійно запитав Нестор.
— То ж рухнув з глузду. І рветься вертатися.
— І хай вертається, — тим же тоном говорив Нестор.
— Як то хай? Хіба ви не знаєте?
— Більше ніж те знаю, але що?
— То ж його там запруть до тієї Сибіряки на старості літ і амба.
— Чи нам його вчити? Він вже дорослий.
— Перерослий. Помішаний. Впертий, мул. І хоче забрати Віру.
— Віри йому не дамо.
— Спробуйте. Вона піде за ним і до пекла. А там ж кінець. Вже он що тут робиться, посіли Бухенвальд, злива доносів, що ніч розстріли. І в таке жахіття він ліз сам і тягне ту дівчину. Я йому кажу, а він на мене. Скажена. Не пізнаю його. Ради Бога щось робіть бодай з Вірою, здається, вона вас єдиного послухає. Може б ми її де сховали.
— Побачимо. Ще не час для паніки.
— Знаєте про що тут мова. Та дівчина. Не лишайте її. Ради Бога! Може через неї і з ним щось зробимо, — говорила Тетяна схвильовано.
Нестор це розумів, докази тут зайві, але це така зухвалість, що нема слова. Втручатися до справ виразно диких — кому вистачить глузду? Але Тетяна дивиться на нього, як на Юрія Переможця і що тут скажеш. Залишається хіба "зробити все, що в наших силах" і на цьому скінчити.
Нагорі, в уряді Нестора, засідання, дим, гармидер. Засідала редакція, на цей раз, з Сашком Рокитою, який займав за столом місце господаря й оповідав анекдоти. Перед ним розкладено обкладинку журналу "Ґрааль" його проєкції — фантасмагоричні плями на сірому картоні і подібний до китайського допис "Література й Мистецтво".
Прибуття Нестора внесло оживлення, анекдоти припинилися, в диму цигарок висіло питання друкарні й фінансів журналу, почалась розмова, Нестор песиміст, приємно бачити, що знаходяться люди, які і в такий час можуть думати нормальними категоріями, але це не знайде зрозуміння широких мас втікацтва, ані більшости члені управи комітету. Розважаючи на цю тему, Нестор, випадково, між іншим, мовчазно переглядав сторінки матеріялів, що лежали розкидані перед ним на столі… "вона сиділа на оранжовому крузі сонця у ліловому бікіні не будучи переконаною чи це справді вона, а чи відбиток річки, що батюжила її жовте черево і чи сидить вона у товаристві криволапого Оля, а чи летить на чарівному хвості бика Апіса… — Ба, ба, ба! — озвався в голос Нестор. — Тут щось… Що це таке, скажіть, "бікіні"?…
Один член редакції, низький, широкоплечий з чорними очима і широкими бровами на ім'я Лев Сіяк на це озвався:
— Нове слово… У нас ще не вживане, Зустрічається у Гемінґвея. Американське.
— А що воно значить? — питав Нестор.
— Купальний, я б сказав, прилад для жінок. Дуже ощадний, з двох кусників. Закриває тільки найвиразніше. Це символ, — відповів Сіяк ділово.
— Колосально! — зауважив Нестор. — Ви думаєте, що на це дадуть нам засоби?
— Наша доба, — казав сливе задихаючись Сіяк.
Його колега на ім'я Владика додав: — Не будемо ми весь час жувати жуйку про доярок та соц-змагання. Ми вибрали свободу. Там це табу.
Третій Морисій Михайло їх підтримав:
— Йдемо з Европою.
Нестор чекав, що скаже четвертий — Сашко Рокита. Але той мовчав.
— Зворушливо, — промовив знов Нестор. — Перед хвилиною, мені сказали, що в Бухенвальді розстрілюють… Табори для вивозу…
— Знаємо, знаємо, давно знаємо, — говорив Сіяк.
— Набридло, — підтримав його Владика.
— Існують важливіші проблеми, ніж вбивання людей — додав Морисій.
Четвертий — Сашко Рокита, мовчав.
Тему вичерпано, питання "Ґрааля" зависло в повітрі, Нестор перейшов до інших справ, наближалась година дванадцята, і він, не дивлячись на все довкруги, пригадав вчорашнє Вірине "чекаю".
Але відходячи, попросив з собою Рокиту. На пару слів, — зазначив Нестор, на що той погодився.
Вони вийшли, напрямок ринок, Сашко сподівався чогось особливого, але Нестор почав про погоду, йшли спокійно, пересікли кілька звалищ з назвами Шерштрассе, Ґелєштрасе, Карлштрассе, Шіллерштрассе і ось трикутна зі старовинною криницею, площа і будова кольору жовтка з готичним написом "Елефант".
— Запрошую на "айн-топф"[13], — сказав Нестор.
— Як відмовитись. Тут пахне Ґете, — відповів Сашко.
Увійшли до вузького коридору, повернули наліво, минули набиті гармидерним людом дві кімнати і при вході до третьої, Сашко, як стій, зупинився. І занімів. В куті, біля широкого вікна, при столику з одним порожнім кріслом, у сукні брунатного кольору, сиділа Віра. Побачила Сашка і також застигла.