Відповіді на це не наступило, Нестор лиш посміхнувся поблажливо, мовляв, і такий жарт для нього не диво, але Ірина, яка в цьому турнірі виконувала лиш ролю дами, яка має кинути рожу переможцеві, несподівано, досить між іншим, сказала:
— Але я, замість Наполеона, воліла б Олександра.
Це був шок. Сашко зиркнув на Нестора, Нестор на Сашка, але ні той, ні той не знаходили мови. По часі, одначе, Сашко отямився.
— Вибачте, Ірино Сергіївно, чого-чого, а такого пророчити не зможу.
Іринині великі, карі очі стали ще більшими.
— Але чому? Але чому, — питала вона з виразом жалю.
— Багато чому… Не в нашій романтиці. Невловимість. Кров, раса, ґени, галушки, матня… Я не знаю, — приспішеним темпом говорив Сашко і одразу змінив мову:
— Але ж, друзі! — казав він. І пригадав, що він не прийшов сюди вирішувати проблеми нашої романтики, а знайти можливість побачити зблизька кумира, яким був, протягом років і років, для нього Іван Мороз… І чи не міг би Нестор щось таке йому уможливити.
Нестор охоче на це годиться і вони, зараз по вечері, удвійку вийшли на розшуки того кумира. Було вже темно, вітер повернув зі заходу, погода обіцяла покращати. Знайшли Івана у звичній для нього, поземій позі, розгардіяшна постіль, чуприна вихором, борода застернена, зім'ятий плащ, черевики на босу ногу. З настроєм виразно кислим й виразно настовбурченим.
— Радий вас бачити, — прохрипів він баритоном вітаючись з Нестором. А коли той представив йому Сашка і назвав його Рокитою, Іван мотнув гривою, ніби кінь, якого вкусив ґедзь і він викрикнув: — Рокита?
— Рокита, — відповів Сашко з посмішкою, у які бавилась зграя бісиків.
Іван не відповів одразу, не знав в який бік дивитися, міцніше присів на ліжку, загорнув голі коліна в поли плаща, здавалось, йому не вистачає тут повітря, а коли встоявся — буркнув:
— Та сідайте! Не можу вірити… Який такий Рокита?
— Та той самий, — казав Сашко.
— Хіба його чортів син! — вибухав Іван.
— Його син, — відповів Сашко.
— Звідки і як? А де ж він сам? — гримав Іван.
— З ночі, з двадцять сьомого на двадцять восьме, тисячу дев'ятсот тридцять сьомого, він не вернувся з праці,·— казав спокійно Сашко.
— Катюзі по заслузі. Мурин зробив своє і значить геть. Правильно. А ви, значить, його син… І говорите українською мовою. Як таке сталося?
— Можливо, вашими молитвами.
— Не второпаю…
— Це не так просто. Вимагається часу.
— А матір ви мали?
— Як і всі під сонцем.
— А де ж, скажете, вона?
— Також не вернулась. Тільки іншим разом.
Широкі Іванові уста розтягнулись у дику гримасу ні то болю, ні то вдоволення, потягнувся за недопалком цигарки на нічному столику, запалив її паперовим сірником, видув хмару диму і продовжував:
— Чорт би вас усіх забрав. І напутило вас в те українство, російське куди вдячніше для чесного космополіта.
— Помилились з адресою. Я не космополіт, дозвольте вам зауважити, — спокійно говорив Сашко, присів на стільці біля столу насупроти Івана з наміром слухати, байдуже що той там скаже.
А той бушував.
— Не підходить термін? — питав він злобно.
— Не в терміні біль зуба.
— Може скажете в чому?
— Може в нерві. Може в організмі.
— Як це розуміти?
— Я не прийшов, ані сповідатися, ані каятись, ваш батько й мій батько однаково над Дніпром родились. Звідсіль і відповідальність, — пожвавлював темпо мови Сашко.
— Яка відповідальність? — злоречив Іван.
— От хоч би, що трапилось з вами.
— Ніхто вас не просить.
Це вдарило Сашка по нервах.
— Нас багато дечого не просять… Бути цербером Ухт-Печорська, гостем Бухенвальду… Підшиваєте мені космополітизм, а чи ви сам якось себе окреслили? Стрибаєте з-під дощу під ринву, а де сухе — хай скаже Денис… Сліпа кишка в череві імперії, такий же мурин, як і мій батько, загребайло голими руками чужого жару, — говорив Сашко вже піднесеним тоном.
— Це моя отчизна! — гаркнув Іван. — І вам таки до неї зась!
— Навіщо зойки, ми знаємо. Чи пригадуєте, які вона пропонувала вам на "стулі"?[17]
— Це ваш батько! Це він!
— Це був він. Слідчий вашої отчизни.
— Бо це ви!.. Бо це ви! — хриплим голосом кричав Іван. — Маркс!
— Не забувайте його апостолів. Чи не стояли і ви в чергах, щоб вклонитися нетлінним мощам преподобного Леніна? Трупам піраміди, живим людям діри щурів. Чим ви були у тому вашому Ухт-Печорську? Великим гівном спрепарованим моїм батьком.