— Учора у мене був Сашко, — каже він легковажно.
— О! — вирвалось на це у Віри.
— Ми були з ним у батька.
— О! Це приголомшує. Як він? — питала Віра маючи на увазі батька.
— Трагіка. Суцільна трагіка, — казав Нестор.
— Вас це дивує? Після всього, що він пережив?
— Він хворий. Він дуже хворий. Психічно.
— Хочете сказати, що я можу чимсь йому помогти?
— Хочу й не хочу. Це питання дуже великого напруження.
— Їхати з ним на Сибір? Та й на Сибір нас не пустять разом, — помітно зденервованим тоном, казала Віра.
— Ні, ні, ні. Думаю, що Сибір і для нього Сибір, він живе мрією Канева, — родина, ідилія, всі разом і він, патріярх роду, доживає решту днів своїх на розлогих берегах Дніпра. Уявіть, що у нього все ще живе щось таке. Пройшовши через всі вогні різних атмосфер.
Віра на ці міркування не знайшла відповіді, вона замовкла мовчанкою болю, а Нестор, щоб її розрадити, ні з того, ні з сього, її запитав: — Чи ви знаєте, що у нас сьогодні свято?
— Яке таке свято? — дивувалася Віра.
— Старої дати… Плащаниця, — відповів Нестор глянув на Віру, щоб бачити її вираз.
— Was ist das Плащаниця?[18]— запитала вона незучаснено маючи на думці ту саму справу батька.
— Ісуса знято з хреста, огорнуто в плащаницю і положено у гробі, — казав Нестор словами Євангелії.
— Так. Пригадую. Від баби. Ісус був три дні у гробі і воскрес, — мов би зраділа Віра і додала: — Чи так щось можливе?
— У релігії, у поезії. У просторі недосяжности. Для мільйонів й мільйонів… Протягом віків, — говорив Нестор.
— Думаєте, що совєтам пощастить це знищити? — питала Віра. Її ця тема почала цікавити.
— На це багато так, але й багато ні. Моє особисте — ні. Поборники релігії самі релігійні, чи уявляєте собі американця, який би стояв на гробі Вашінґтона, приймав параду, втикану хоругвами і звав себе атеїстом, — говорив Нестор.
— Виходить, що американці не релігійні, — казала Віра.
— У них релігія і держава живуть побіч, але незалежно, твій вибір. У совєтів нема вибору, релігія у їх природі — говорив Нестор.
— Як це розуміти? — питала Віра.
— Леніна з його кепкою не взято живим на небо, але його мощі на виду всього світу і спробуйте засумніватися в його непомильності, — говорив Нестор.
Така їх розмова тривала до самого Ваймару, Віра, здавалось, увійшла в норму, гомінке "Смерть фашизму" проходили мовчазно, біля комітету розходились з обіцянкою обідати разом у "Цур Зооне", Віра лишається в амбуляторії тітки Тетяни, тож-то Нестор прямує на засідання.
Тепер воно під знаком евакуації, дарма що для цього не було ще причин офіційних, машину пущено в рух, перед дверима, за якими жінка у чорній сукні і червоних коралях, виписувала у англійській й німецькій мовах посвідки Українського Червоного Хреста в Женеві — Швайцарія, довга черга, тож-то на засіданню, інженер Балуховський, цілу годину, формою діялогу, здає звіт з відвідин їх делегації у коменданта міста, якому домагалися пояснити це слово "родіна", що воно для них значить і чому від нього тікають… Комендант добродушно це слухає і на закінчення каже:
— А ви туди їдьте і такі там порядки змініте. У нас у Америці такого не стерпіли ані одного дня, а тікати від власної батьківщини — безглуздя, ми не можемо цьому потурати, росіяни нам кажуть, що вас там вітатимуть квітами і ми не маємо причини їм не вірити, вони не фашисти. Розуміється, у нас свобода, ми не будемо змушувати вас вертатися силою, але ми не можемо вам в цьому сприяти. Лишаємо вас на власні сили. Ґуд бай, джентельмен! — Отакі то наші перспективи, казав на закінчення звітодавець.
Були ще запити, контрзапити і ще раз запити, але все це лиш запити. Шукалось якихсь нюансів в мові того коменданта, які б звучали відрадніше, бралось на кпини його розброюючу наївність, говорилось про неспроможність людини заходу зрозуміти ментальність людини сходу, але ця така хромозомична філософія не давала відповіді і єдине, хіба, що залишалося, йти за допомогою до німців, або то ставити ставку на власні ноги.
Ці розмови простягнулися до години першої, тобто обідньої перерви, а опісля Нестор зійшов до амбуляторії Тетяни з наміром знайти там Віру, де, одначе, довідався, що в міжчасі, появився Сашко, який забрав її на якусь там розмову.
Добре, гаразд, все в порядку, при цьому Нестор запитав Тетяну, чи знає вона, що цього Великодня, на другий його день, припадає також день народження Віри, чого Тетяна не знала і зазначила, що бере це на увагу. Вони готуються робити у себе святочне розговіння, на яке запрошують також Нестора з Іриною. Запрошення приймається. Про деталі буде ще мова.