Нестор наміряється відходити, перед тим пригадав, що йому ще треба заскочити до свого кабінету і підписати певні папери, коли, піднімаючись людними сходами, він почув за собою — Несторе Павловичу! Оглянувся — Віра. Розчервоніла, задихана, пробивалась крізь натовп. Нестор повернувся і зійшов до неї. — Як добре! Як добре! — казала вона спішно. — А я боялася, що спізнилася! — Нестор запевняв її, що все в порядку, просив хвильку зачекати, швидко кинувся до свого уряду, знайшов потрібні йому папери, набив ними течку і подався до низу.
Назовні небо, здавалось, починало ясніти, вулиця веселішати, Нестор з Вірою ступали бадьоро, нога в ногу, в напрямку їх ресторану. Розмова про засідання комітету, про необхідність лишати Ваймар, а як тільки засіли в ресторані за столиком. Віра почала про Сашка.
— Знаєте, що він мені пропонує? — казала Віра з опущеними вниз очима.
— Напевно щось незвичне, — відповів Нестор.
— Одруження! — мало не викрикнула Віра і гостро глянула на Нестора.
— Епохально! — вирвалось у Нестора.
Віра закліпала довгими віями і вибачливо казала:
— Ми з ним скуштували копу лиха.
— Я це знаю,·— спокійно казав Нестор.
— І що б ви на це сказали? — питала Віра і глянула до його очей.
— Не моєї це компетенції справа. — відповів він виминально.
— Чи можете уявити мене жінкою такого патетичного резонера?
— Можливо, це не так поставлене питання.
— Хочете — чи він мені подобається?
— Це раз. А по-друге… Я вже сказав. Справа, до якої стороннім зась.
— Для мене ви не такий аж сторонній.
— В такому випадку існує один трафарет: міродайним є ви і тільки ви, — казав Нестор.
— У наших не трафаретних умовах… — почала, було, Віра, але Нестор повернув її думку на свій лад: — Приходиться мати діло з компромісами.
— Але ж, Несторе Павловичу! У моєму випадку це щось більше. Ви знаєте, яку ролю відіграв його батько в житті мого батька! Ви це знаєте!
— І також знаю, що існує такий закон: батьки і діти.
— До того у нас, з давніх-давен, заведено паруватися… — почала, було. Віра, але Нестор її перебив: — З певних катастроф, певні порядки тратять вартість. А то й зникають. Найбільше в тому потерпів він,·— Нестор мав на увазі Сашка, — за їх порядками це зрада, вибраности". його там каменують. Але головне тут ваш батько. Він є з вами і він твердої думки на певні тверді засади. Твердішої, ніж "вибраність".
— Він пропонує виїзд, — казала Віра, маючи на увазі Сашка. — Спочатку Париж, а там Америка.
— З його здібностями, це ніяка фантазія, — казав Нестор.
— Він знає. З батьком не буде легко, його не зігнеш. Для батька наш виїзд — втрата. Для нього Сибір ближче, ніж Ню Йорк. Сашко ж твердить, що в Ню Йорку ми менше втрачені, ніж у Києві. З Ню Йорку проєктовано Чехо-Словаччину, звідтіль вийшла Ірляндія, звідтіль Троцький перевертав трон царя, там тріюмфують всі невдоволені, — говорила, за думкою Сашка, Віра.
— О'кей! Ню Йорк, — казав Нестор. — Залишається батько і це все.
— Не тільки батько… Я ще також у сумнівах, — казала Віра, її очі по чернецьки опущені. — А які ваші пляни? — питає вона згодом.
— Мої? Дуже прості. Виїзд, — без надуми відповів Нестор.
— Ніяких вагань?
— Мої вагання вирішені двадцять років тому. Тоді залишив партію.
— І не згубилися.
— Погоджуюсь з Сашком. Тут я знайшовся. Цей світ для мене — вихід у ясність. Звідсіль видно явища, та наші простори штучно затемнені, століттями продукується тьма. Бувало, вийдеш — довкруги село, а почуття джунглів, люди не люди, кожне обличчя порожнява, ніякої, ніде перспективи. тож-то в Парижі, на Шампс-Елізе, ти між людьми, твоє Я на своєму місці. Думаєте, чому Гоголь писав свої "Мертві душі" в Римі? Бо в Петербурзі не вистачало для цього перспективи. "Какие мы ужасные варвары", мав сказати Лев Толстой, коли вернувся з першої поїздки до Швайцарії. Але справа тут не лишень варварстві, з варварів ще будуть люди, головне, брак природньої вимоги ясності, стерто лице, загублено гідність. І будувати щось в такому кліматі — згубно, виходить ГУЛАГ. Поневолення розпаношилось у всіх клітинах організму, стало наркозом… Кричимо — ГУЛАГ, ГУЛАГ, а спробуй там без ГУЛАГу. А тому, і Париж, і Ню Йорк, і взагалі… Вириваємось на якийсь простір… Як ідіот тікаєш сам від себе, шукаєш вигідного місця, де б ти міг над цим бодай думати. Але знаєте що? Я не вірю, що нам вдасться коли цього наркозу позбавитись. Він в нашій природі.
У таких ось контрапунктах велася ця їх гутірка, іноді сюди чи туди, збивалася зі стежки, заходила в хащі непроглядности, але Віра слухала це з роззявленим ротом і години їх минали карколомно, так, що й незчулися, як стукнула третя і їх жирафа-кельнер намагався їх позбутися.