А залишивши "Цур Зооне", вертались вже не до комітету, а до Тавбаху, а там знов шість кілометрів віддалі, що вимагали заповнення і збігли вони також непомітно, а при вході до села, збоку над річкою, кинувся у вічі силует людини з вудкою. Це Горенко. Дириґент хо́рів з Києва. Він ось вже їх помітив і замахав рукою. А коли ті підійшли, він, як циган загорілий, з цигаркою в зубах, скоріше ніж привітатися, гаркавим голосом, запитав:
— Скажіть, Несторе Павловичу, чи ті дияволи сюди прийдуть? Хтось там бреше, що вже завтра.
— Ні, Несторе Євстафієвичу, (його також звали Нестором), завтра ще можете спокійно рибалити, — відповів Нестор.
— А як післязавтра? — питає далі завзятий рибалка.
— Можете рибалити і післязавтра, але так по парі тижнів — змотуйте вудочки, — каже Нестор.
— А куди ж його з нами? — невгаває рибалка.
— Отуди, — махнув Нестор рукою на захід.
— А чи дадуть хоч які колеса? — питає рибалка.
— Будемо надіятись, однак на власні ноги — найнадійніші колеса, — з посмішкою каже Нестор. Рибалка намагається посміхнутись також, але на заваді йому цигарка, яка, видно, не звикла лишати його рота.
— А як ж ви, Вірочко? — питає далі рибалка.
— Як і всі, — відповіла та спокійно.
— Як і всі, — повторяє рибалка, а на його лице ніби находить хмарина.
— А як рибка? — питає Нестор, щоб ту хмарину прогнати.
— Не клює, паскуда… Сиджу ось, аби час забити, а народ панікує, все лиш куди та куди, а я кажу, не кудикуй кудикало, а збирай барахло і в Америку, — говорить повільно, мов би їхав волами, рибалка. — Ню Йорк! — додає він з натиском на це слово.
— Чому Ню Йорк? — питає з цікавості Нестор.
— Це такий злив, зливають туди всіх, що не мають куди, така Січ Заокеанська, де можна розносити владу, як звичайну сволоту, а хмарочоси від того ані руш. А візьміть такий Кремль — один якийсь там матюк і він вже валиться, а зухвальця печуть, як карася, а там такі мури і такий він недоторка, — говорить рибалка з філософським відтінком.
— Бо хмарочоси на твердому ґрунті, під ними граніт, а Кремль на болоті, — відповів на це Нестор.
— Отже, на січ! — каже рибалка і киває загорілою головою на знак згоди.
— Килимом дорога! — відповідає Нестор.
Нестор з Вірою йдуть далі, вже берегом вздовж річки, завтра субота і їх Ваймар відпадає, як також і їх зустріч… Післязавтра у Оберрінґені, у тітки Тетяни розговіння. Однак Віра цим не захоплена.
— Чекайте, чекайте, а що завтра? — питає вона інквізиторським тоном, на що Нестор зазначає, що завтра день суботній, єгоже сотворив Господь для відпочинку, на що Віра відспівує:
— Скажіть краще, що хочете мене позбутися, що вам не вдасться. Запрошую вас на чай до себе о годині третій дня суботнього… Заперечення не беруться до уваги.
Коли прощалися перед самим Мелінґеном, рука її тепло, ніжно, довірливо лежала в його руці, при чому вона дивилася в його очі і питала:
— Отже як? — Він посміхнувся і відповів.
— Та хіба о третій.
В дорозі до себе Нестор менше думав про розговіння у Водяних, ніж про ті три години дня суботнього. Та дівчина, здається, головна тут сила і вона диктує. Але ж ти мусиш розуміти, підшіптував збоку голос. Ах, замовчи. Що ти тут розумієш. Не бачиш, вона в розпачі? І хапається за соломинку.
Нестор має від Тетяни доручення полагодити справу розговіння з Іваном, взявся за цю місію без ентузіязму, не хотілося більше мати діло з тим прокаженим, але він все-таки зайшов до нього і застав його, у тій же піжамі і в тих же, на босу ногу, виступцях, що й минулого разу, з розпатланою чуприною й неголеною бородою зі зло ошкіреним виглядом голодного Бровка, якого прив'язано на ланцюгу і велено відстрашувати не бажаних переходнів. Так, видно, йому найприємніше почуватися на білому світі, нема до чого, хай йому біс, чепуритися, а до того треба відпочити, його корпуленція переладована втомою минулого, тож-то перед ним нова втома майбутнього.
— О, це ви? — зустрів він Нестора, як видно, здивовано. — Сідайте. Що там ще недосказано? Наперед кажу — ні.
Нестор передав доручення Тетяни. Іван відповів не одразу.
— А як же туди дістатися? Як це далеко од нас? — було його першим питанням..! І при тому він запалив бичка. (У нього на нічному столику купа недопалків).
Нестор надіється організувати транспорт, це всього, як навпростець, яких дванадцять кілометрів. Виїхали у неділю, так біля години одинадцятої. Іван сидить на краю ліжка, пахкає димом і тяжко думає. І по часі годиться. Нестор вдоволений, встає з наміром відходити, але Іван враз озвався: