Проте є й інший аспект, що робить потребу «належати» до чогось настільки важливою: факт суб’єктивної самосвідомості, спроможності думати, завдяки якій людина усвідомлює себе індивідуальною істотою, відокремленою від природи та від інших людей. Хоча ступінь такої усвідомленості відрізняється в кожної людини, як покаже наступний розділ, саме існування людини наштовхує її на суто людську проблему: усвідомлюючи власну окремість від природи та від інших людей, розуміючи це хай зовсім побіжно — через передчуття смерті, хвороби, старіння — людина неминуче відчуває свою незначущість і дрібність порівняно зі всесвітом та всіма іншими, які не є «нею», тобто цією людиною. Якщо вона не належить до якоїсь спільноти, якщо її життя не набуває якогось сенсу та спрямованості, то людина почувається порошиною, і відчуття власної нікчемності її пригнічує. Людина позбавляється можливості віднести себе до якоїсь системи, яка б спрямовувала її життя й надавала йому сенсу; в іншому випадку її переповнюють сумніви, які зрештою паралізують здатність діяти, а отже, і жити.
Наразі корисно підсумувати наш загальний підхід до проблем соціальної психології. Людська натура не є ані сумою вроджених, біологічно закріплених спонукань, ані мертвим відображенням культуральних моделей, до яких людина поволі пристосовується. Натомість вона є продуктом історичної еволюції і має свої вроджені механізми й закони. Природа людини підвладна певним незмінним факторам: необхідності задовольняти фізіологічні потреби й потреби уникати ізоляції та моральної самотності. Ми побачили, що індивід змушений прийняти спосіб життя, який корениться в системі виробництва й розподілу, властивої кожному окремому суспільству. У процесі динамічної адаптації до цього способу життя в індивіді розвивається низка потужних стимулів, що мотивують його почуття й дії. Індивід може усвідомлювати ці стимули, а може й не усвідомлювати, але в обох випадках вони є потужними і якщо вже виникли, то вимагають задоволення. Вони стають могутніми силами, які, своєю чергою, ефективно формують і сам соціальний процес. Як саме взаємодіють економічні, психологічні та ідеологічні фактори і які загальні висновки можна зробити щодо цієї взаємодії, розглядатиметься далі, під час аналізу Реформації та фашизму[18]. У розгляді цих питань ми зосереджуватимемося довкола головної думки книжки: людина, яка дедалі більше отримує свободу й переростає свою початкову єдність із природою та іншими людьми, стає індивідом, а отже, у неї немає особливого вибору, окрім як возз’єднатися зі світом у спонтанній любові та творчій праці або знайти собі якусь опору за допомогою таких зв’язків із цим світом, які відтак знищують свободу та індивідуальне «я»[19].
Розділ II
Поява індивіда й амбівалентність свободи
Перед тим як перейти до основної теми — значення свободи для сучасної людини та чому і як вона намагається від неї втекти, — ми спершу розглянемо концепцію, яка, на перший погляд, здається дещо віддаленою від задуму книжки. Одначе саме ця концепція є необхідною передумовою для розуміння аналізу свободи в сучасному суспільстві. Я маю на увазі концепцію того, що свобода визначає людське існування як таке, ба більше — значення свободи змінюється відповідно до ступеня усвідомлення людиною себе як незалежної та окремої істоти.
Соціальна історія людини розпочинається з її переходу від стану єдності з природою до стану розуміння себе як істоти, окремої і від природи, і від людей, що її оточують. Ступінь усвідомленості такого стану зберігався в людини протягом тривалих періодів історії на вкрай низькому рівні. Індивід і надалі залишався тісно прив’язаним до природи й соціуму, від яких він відокремився. Частково усвідомивши себе окремою істотою, людина все ще почувалася елементом довколишнього світу. Процес відокремлення індивіда від його первинних зв’язків, який ми можемо назвати «індивідуалізацією», протягом сучасної історії досягнув свого апогею у період між добою Відродження та сьогоденням. В історії життя кожного індивіда ми можемо відстежити аналогічний процес. Дитина народжується тоді, коли вона більше не становить єдиного цілого зі своєю матір’ю та стає окремою від неї біологічною істотою. Проте якщо її біологічне відокремлення є початком індивідуального людського існування, то у функціональному плані дитина, по суті, лишається одним цілим зі своєю матір’ю ще протягом значного періоду часу.
18
У Додатку I я ретельніше розгляну загальні аспекти взаємозв’язку між фізіологічними та соціоекономічними силами.
19
Після того як я вже завершив роботу над рукописом цієї праці, було опубліковано збірку дослідження різних аспектів свободи