Проблема підкорення і спонтанної діяльності як двох можливих наслідків посилення процесу індивідуалізації розглядатиметься ретельніше в наступних розділах. На цьому етапі я хотів би звернути увагу на загальний принцип — діалектичний процес, який є наслідком посилення індивідуалізації й дедалі більшої свободи індивіда. Дитина отримує більше волі для розвитку й вираження індивідуального «я», не обтяженого тими зв’язками, які її досі обмежували. Але дитина також стає вільною й від світу, що надавав їй почуття безпеки та спокою. Процес індивідуалізації — це посилення й розвиток індивідуальної особистості, і водночас це процес, у якому зникає оригінальна ідентичність, бо дитина втрачає первинні зв’язки, які лежали в її основі. Це відокремлення прогресує і може призвести до ізоляції, яка, своєю чергою, може перетворитися на розгубленість і породити інтенсивну тривогу й розпач. Як наслідок, можливо, виникне новий вид близькості й солідарності з іншими, якщо дитина не змогла розвинути внутрішню силу та продуктивність, які є основою цього типу зв’язку зі світом.
Якщо кожен крок у напрямі відокремлення та індивідуалізації супроводжують відповідні етапи у зростанні «я» людини, тоді розвиток дитини буде гармонійним. Але цього не відбувається. Хоча процес індивідуалізації перебігає автоматично, розвитку «я» людини перешкоджає низка індивідуальних і соціальних факторів. Розрив між цими двома тенденціями породжує нестерпне відчуття ізоляції та безсилля, що, своєю чергою, призводить до психічних механізмів, які пізніше будуть описані як механізми втечі.
У філогенетичному плані історію людства також можна схарактеризувати як процес посилення індивідуалізації та набуття людиною дедалі більшої свободи. Людину з долюдського стану виводять саме ті перші кроки, якими вона звільняє себе від пут коерсивних інстинктів. Якщо під інстинктом розуміти особливу модель дії, що визначається вродженою в людині неврологічною структурою, то в чистому вигляді ми можемо спостерігати її в царстві тварин[22]. Що нижчу сходинку посідає тварина за шкалою розвитку, то краща її адаптація до природи, а також уся її діяльність контролюється інстинктами та рефлекторними механізмами. Славнозвісна соціальна організація деяких комах є виключно результатом інстинктивного впорядкування. Натомість що вище тварина перебуває на шкалі за станом свого розвитку, то гнучкіші її моделі поведінки та менш широке її структуральне пристосування до навколишнього світу при народженні. «Інстинкт. .. у вищих форм тварин є категорією, яка зводиться нанівець, якщо взагалі не зникає, особливо у людей»[23].
Людське існування починається тоді, коли діяльність людини досягає певного ступеня свободи від інстинктів, коли пристосування до природи втрачає примусовий характер, коли способи дії більше не обумовлюються генетично успадкованими людиною механізмами. Інакше кажучи, людське існування і свобода є від самого початку нерозлучними. Свобода тут вживається не в позитивному сенсі «свобода для», а в негативному — «свобода від», тобто свобода від інстинктивного обумовлення дій людини.
Свобода в такій концепції, як ми її щойно розглянули, є неоднозначним подарунком. На відміну від тварини, людина народжується без вродженого апарата, який би задавав їй правильну поведінку[24]. Вона залежить від своїх батьків більше, ніж будь-яка тварина, а її реакції на довкілля менш оперативні, не такі ефективні й менш автоматичні, ніж інстинктивно обумовлені дії. Людина проходить крізь усі небезпеки і страхи, не оснащена інстинктивними реакціями. Одначе саме ця безпорадність людини є тією вихідною точкою, з якої починається становлення людини. Біологічна слабкість людини є передумовою появи культури людства.
Від самого початку свого існування людина зіштовхується з вибором між різними варіантами дій. У тварин є неперервний ланцюжок реакцій, що починається зі стимулу (приміром, із почуття голоду), і закінчується більш-менш визначеним перебігом дій, за допомогою якого тварина позбавляється напруження, створеного стимулом. У людині цей ланцюжок є перерваним. На початку також є стимул, але перебіг подій не заданий, а «відкритий», тобто людина має вибрати між різними варіантами дій. Замість заданого інстинктами перебігу подій людина має зважити можливі варіанти дій у себе в голові, тобто починає розмірковувати. Людина змінює свою роль щодо природи — від суто пасивно-пристосовницької до активної, інакше кажучи, починає працювати. Вона винаходить знаряддя праці, приборкує сили природи й таким чином відокремлює себе від природи дедалі дужче. Людина потроху, спершу нечітко, та все ж починає усвідомлювати себе (чи радше свою групу) як таку, що не становить єдності з природою. Вона також поступово розуміє, що доля, яка на неї чекає — трагічна: бути частиною природи, проте виходити за її межі. Людина розуміє, що в кінці всього її підстерігає смерть, навіть якщо вона втікатиме від цього факту у свої численні фантазії.
22
Цю концепцію інстинкту не слід плутати з розумінням інстинкту як фізіологічно обумовленого поклику (приміром, голод, спрага тощо), задоволення якого здійснюється різними способами, не заданими наперед і тим паче не успадкованими генетично.
24
Cf. Ralph Linton,