Выбрать главу

Якби процес розвитку людства був гармонійним, якби він відбувався за заданим планом, тоді обидва його аспекти — посилення могутності та зміцнення індивідуалізації — були б ідеально збалансованими. Як завжди буває, історія людства — це історія конфліктів і розбрату. Кожен новий крок з посилення індивідуалізації загрожує людині новими небезпеками. Коли первинні зв’язки розірвано, відновити їх неможливо — до втраченого раю нема вороття. Існує єдине можливе та продуктивне рішення щодо взаємин людини, яка стала індивідом, із навколишнім світом: її активна солідарність з іншими людьми та спортивна діяльність, любов і праця, які возз’єднують людину зі світом, і вже не первинними зв’язками, але на правах вільного й незалежного індивіда.

Водночас, якщо економічні, соціальні та політичні умови, від яких залежить процес індивідуалізації людини, не пропонують належної основи для повної реалізації індивідуальності у викладеному вище сенсі, і при цьому люди вже розірвали ті зв’язки, які надавали їм почуття безпеки, виникає розрив, що перетворює здобуту свободу на непосильний тягар. Потім ця свобода ототожнюється з сумнівом, із життям без сенсу та орієнтирів. Виникають потужні тенденції до втечі від цього виду свободи — потяг до підкорення чи якогось іншого виду відносин із людьми та світом, які обіцяють полегшити вагання, навіть якщо вони позбавляють індивіда його свободи.

Історія Європи й Америки від часів Середньовіччя — це історія виокремлення індивіда. Цей процес розпочався в Італії, за доби Відродження, і свого апогею досягнув саме сьогодні. На звільнення від світу Середньовіччя знадобилося чотириста років для того, щоб визволити людство від найочевидніших пут, які його обмежували. У багатьох аспектах індивід виріс, розвинувся розумово й емоційно, а ступінь його участі в культурному житті досяг небачених раніше масштабів, але так само зросла й прірва між поняттями «свободи від» та «свободи для». Диспропорція між свободою від будь-яких зв’язків і нестача можливостей для позитивної реалізації свободи й індивідуальності призвела в Європі до панічної втечі від свободи до нових зв’язків або до позиції цілковитої байдужості.

Наше дослідження значення свободи для сучасної людини розпочнемо з аналізу особливостей культури в Європі за доби Середньовіччя та на початку Нового часу. За цей період економічна основа західного суспільства зазнала докорінних змін, що супроводжувалися такими самими радикальними змінами у структурі особистості людини. Тоді ж виникає й нова концепція свободи, яка отримала своє найвиразніше ідеологічне втілення у нових релігійних доктринах Реформації. Щоб збагнути свободу в нинішньому суспільстві, треба починати саме з того періоду, протягом якого були закладені підвалини сучасної культури, бо саме цей етап формування людини дозволяє збагнути подвійне значення свободи, з яким ми маємо справу сьогодні, краще, ніж будь-яка з наступних епох. З одного боку, людина з часом стає вільнішою від зовнішньої влади, а з іншого — посилення ізоляції людини призводить до почуття нікчемності та безсилля. Наше розуміння нових компонентів у структурі особистості людини зміцнюється завдяки дослідженню їхніх витоків, оскільки аналіз основних характеристик капіталізму й індивідуалізму у самих зародках дозволяє порівняти їх з економічною системою і тим типом особистості, які докорінно відрізняються від наших. Саме це зіставлення дозволяє нам краще зрозуміти особливості сучасної соціальної системи й того, як вона сформувала структуру характеру людей, які в ній живуть, а також нового духу, що є результатом зміни особистості людини.

Наступний розділ також продемонструє, що доба Відродження подібна до нашої сучасності більше, ніж може здаватися на перший погляд. Насправді, попри всі очевидні відмінності між двома різними епохами, з XIV століття не було жодного періоду в історії, який настільки скидався б на теперішній світ — з позиції подвійного значення свободи. Реформація є одним із джерел ідеї свободи та автономії людини в тому вигляді, у якому вони подані в наших сучасних демократіях. Хоча саме на цьому аспекті зазвичай наголошують, особливо в некатолицьких країнах, часто ігнорують інший аспект Реформації, у якому акцентується на гріховності людської природи, на безсиллі й незначущості індивіда, на необхідності його підкорення зовнішнім силам. Ідея нікчемності індивіда, уявлення про те, що він в принципі неспроможний покладатися сам на себе, а тому потребує підкорення, також є основною складовою гітлерівської ідеології, якій, одначе, на відміну від релігійної догматики протестантизму, бракує закладеного наголосу на свободі та моральних принципах.