Було чимало страждань і болю, проте була й церква, яка їх пом’якшувала — вона пояснювала страждання і біль як відплату за гріхопадіння Адама й індивідуальні гріхи кожної людини. З одного боку, церква насаджувала і плекала серед людей почуття провини, однак вона ж запевняла їх у своїй безумовній любові до них, а також пропонувала спосіб здобути прощення і любов самого Бога. Стосунки з Богом були радше відносинами довіри та любові, ніж сумніву та страху. Селянин чи містянин рідко коли залишав межі своєї невеличкої території, на якій вони мешкали, і так само обмеженим, але легким для розуміння був і сам Всесвіт. Земля й людина розташувалися в його центрі, небеса чи пекло чекали на людей у майбутньому, і весь перебіг життя від народження до смерті був зрозумілим, із чіткими причиново-наслідковими переходами.
Таким чином, хоча середньовічне суспільство й було, з одного боку, добре структурованим і надавало людині почуття безпеки, з іншого — воно ж утримувало людей у кайданах. Проте й ці кайдани відрізнялися від тих, у які авторитаризм і гніт закували людство століттями пізніше. Середньовічне суспільство не позбавляло індивіда свободи лише тому, що «індивіда» не існувало як такого — людина й досі була прив’язана до спільноти первинними зв’язками. Людина сприймала себе лише крізь призму своєї соціальної ролі (яка в ті часи була також її природною роллю), а не як індивідуальну особистість. Так само й інших людина не сприймала як індивідів. Селянин, що приходив до міста, був там чужинцем, і навіть у межах самого міста люди вважали представників інших соціальних класів чужинцями. Усвідомлення власної людської індивідуальності, свого «я», світу як окремих суб’єктів тоді ще не існувало.
Нестача самосвідомості індивіда у середньовічному суспільстві класично викладена в описі середньовічної культури Якоба Буркгардта:
«У добу Середньовіччя обидва аспекти людської свідомості — погляд усередину й орієнтація назовні — спали або перебували в напівпритомному стані за єдиною спільною вуаллю. Ця вуаль була зіткана з віри, ілюзій, дитячих забобонів, і крізь неї світ здавався дуже дивним. Людина усвідомлювала себе лише як представника певної раси, народу, партії, сім’ї, корпорації, тобто як частину якоїсь загальної категорії»[27].
Структура як суспільства, так і особистості людини змінилася в часи пізнього Середньовіччя. Почала послаблюватися єдність і централізованість тодішнього суспільства. Більшого значення набували капітал, індивідуальна економічна ініціатива й конкуренція, з’явився новий грошовий клас. Посилення індивідуалізму відчувалося в усіх сферах людської діяльності, у смаках, моді, мистецтві, філософії і теології. Я хочу наголосити, що цей процес мав одне значення для невеликої групи багатих та успішних капіталістів з одного боку, й інше — для широких мас селянства, особливо для міського середнього класу, для якого ці зміни означали певне зростання добробуту та нові шанси в реалізації індивідуальної ініціативи, але водночас усе, що відбувалося, загрожувало його традиційному способу життя. Цю відмінність у значенні того самого процесу для різних класів слід від самого початку взяти до уваги, оскільки психологічні й ідеологічні реакції двох різних груп обумовлені саме цією відмінністю.
В Італії нові економічні й культурні перетворення, які активно впливали на філософію, мистецтво та весь стиль життя, відбувалися інтенсивніше, ніж у Західній чи Центральній Європі. Саме в Італії вперше в історії індивід відокремився від феодального суспільства і розірвав зв’язки, які надавали йому почуття безпеки й водночас обмежували його. Італієць доби Відродження, за словами Буркгардта, став «першорідним серед синів сучасної Європи», першим індивідом.
Низка економічних і політичних факторів зумовили розпад середньовічного суспільства в Італії, а пізніше — у Центральній і в Західній Європі. Серед них — географічне розташування Італії та відповідні торговельні переваги, надто в ті часи, коли Середземне море було великим європейським торговим шляхом. У результаті боротьби між папами й імператорами утворилося багато різних незалежних політичних одиниць. Близькість до Сходу давала можливість переймати навички, важливі для розвитку різних галузей промисловості, приміром шовкової, що потрапила до Італії значно раніше, ніж до інших частин Європи.
Унаслідок цих та багатьох інших причин в Італії виник потужний грошовий клас, представники якого були сповнені ініціативи, влади й амбіцій. Феодальна класова стратифікація стала менш важливою. Починаючи з XII століття аристократи та бюргери жили разом у межах міста. Соціальні взаємодії почали ігнорувати кастові відмінності. Те, в якій сім’ї народилася людина, її походження були менш важливими, ніж багатство.
27
Jacob Burckhardt,