Середньовічна торгівля, як показав Зомбарт, здійснювалася в основному безліччю дуже дрібних підприємців. Оптова й роздрібна торгівля ще не відокремилися, і навіть ті купці, які торгували з іншими країнами, як, наприклад, члени північнонімецької Ганзи, займались і роздрібною торгівлею своїх товарів. Накопичення капіталу до кінця XV століття теж відбувалося дуже повільно. За цих умов дрібний підприємець був значно впевненіший у своєму становищі, ніж за економічних умов пізнього Середньовіччя, коли почала зростати вага великого капіталу й монополістичної торгівлі. «Багато з того, що зараз робиться механічно, — розповідає про життя в середньовічному місті професор Тоуні, — у той час вимагало особистої й безпосередньої участі людини, що не залишало місця для виникнення організацій занадто великого масштабу щодо окремої людини і для виникнення доктрини, яка мала вгамувати людські пристрасті й остаточно звести всі рахунки»[39].
Це підводить нас до пункту, вельми важливого для розуміння положення індивіда в середньовічному суспільстві, а саме — до етичних поглядів на економічну діяльність, які відбивалися не лише в доктринах католицької церкви, а й у світському законодавстві. Ми знову звернемося до Тоуні, оскільки він явно не намагається ідеалізувати середньовічний світ. Двома основними припущеннями щодо економічної діяльності були такі позиції: «Економічні інтереси другорядні й підпорядковані справжній справі людського життя — порятунку душі; економічна поведінка є однією зі сторін особистої поведінки людини, на яку поширюються всі вимоги моралі».
Далі Тоуні докладно розглядає середньовічні погляди на економічну діяльність: «Матеріальні багатства необхідні, проте їхнє значення — другорядне, бо без них люди не можуть існувати й допомагати одне одному... Економічні мотиви поведінки підозрілі. Ці прагнення — сильні й роз’ятрюють апетит, тому люди їх побоюються, але вони не настільки низько падають, щоб схвально аплодувати цим прагненням... У середньовічній теорії немає місця для такої економічної діяльності, що не пов’язана з моральною метою. Учення про суспільство, засноване на припущенні про те, що прагнення до матеріальної вигоди є постійно активною й істотною силою, яка разом з іншими природними силами має бути визнана самоочевидною і неминучою, здавалося б середньовічному мислителеві не менш абсурдним і аморальним, ніж соціальна філософія, яка спиралася б на те, що прояви таких невід’ємних людських якостей, як войовничість або сексуальний інстинкт, можна нічим не обмежувати... Як говорить святий Антоній, багатство існує для людини, а не людина для багатства... І тому на кожному кроці існують обмеження, заборони, попередження не дозволяти економічним інтересам втручатися в серйозні справи. Людині дозволено йти до такого багатства, бо воно необхідне для життя на рівні, що відповідає її становищу. Але прагнення до більшого — це вже не заповзятливість, а жадібність є смертним гріхом. Торгівля — заняття законне; відмінність у природних багатствах різних країн свідчить про те, що її передбачило саме Провидіння. Але ця справа небезпечна: людина має бути впевнена в тому, що займається нею заради загальної користі та що одержані прибутки не перевищують справедливої винагороди за її працю. Приватна власність — необхідний інститут, принаймні в цьому грішному світі; люди більше працюють і менше сперечаються тоді, коли добро належить окремим людям, а не всім разом. Одначе терпіти її доводиться лише як поступку людській слабкості, її не можна вихваляти як щось бажане; ідеал — якби тільки людська натура могла до нього піднятися — це комунізм. Як писав у своєму декреті Граціан[40]: «Communis enim usus omnium quae sunt in hoc mundo, omnibus hominibus esse deuit»[41]. Справді, навіть у найкращому випадку майно є тягарем. Воно має бути отримане законним шляхом, належати якомога більшій кількості людей, іти й на допомогу бідним. Користуватися ним потрібно по можливості спільно. Його власники мають бути готові ділитися ним із тими, хто цього потребує, навіть якщо ці люди не є злиденно бідними»[42].
Хоча ці погляди висловлюють лише норми поведінки і не є точним відображенням реального економічного життя, вони певною мірою все ж таки передають справжній дух середньовічного суспільства.
40
Декрети Граціана (лат.