Втомлені гори

ВАЛЕНТИН КУДРИЦЬКИЙ ВТОМЛЕНІ ГОРИ Гумор, сатира

 

ПОЖАЛІЙТЕ ДІТЕЙ СВОЇХ

Ми говоримо про кризу. А що таке криза насправді? Це коли держава перенасичена продукцією, яка стає дешевою і доступною А це зовсім невигідно для багатіїв. Отож і вигадують всілякі нісенітниці, на яких наживають надприбутки, і виходить, що багатії стають ще багатшими, а бідні ще біднішими, і таким чином людям навішують, так би сказати - локшину.

В даний час це не криза, а іде повальний грабіж наших людей, де йде повна концентрація світового капіталу в одних уках. Криза - це ширма, за якою всесвітнім ілкам зру чно маску ватися під невинне ягнятко, що вони і роблять, прикриваючи свій справжній дефіцит совісті, свою алчність. Про компетентність в даній ситуації я не говорю, бо тут іде заздалегідь гарно продумана і вправно спранована грабіжницька операція. В даній ситуації криза, повторюю ще раз - це звичайнісінька концентрація капіталу в одних руках, де мільйонери стають мільярдерами, а мільярдери - трильйонерами.

Нам говорять, що нема грошей. А де ж вони поділись? Що, їх корова з'їла? То ж потрібно бути повними невігласами, щоб повірити в цю нісенітницю.

Ще в свій час великий франзузький письменник Оноре де Бальзак нагадував, що держава - це гарно організована змова проти власного народу. В справжнього господаря кризи бути не може, так як він обмізкує все наперед. А якщо в політиків немає чим думать, то навіщо вони нам такі потрібні? Чи не пора б нам всім задуматься над цією ділемою?

Я не економіст, я будівельник, але всім своїм нутром відчуваю, як нами маніпулюють оті божі люди, які називають себе чиновниками, які за якийсь срібляник давно вже продали свою честь і людяність, для якої людина то - ніхто, які пройдуть по трупах, і не зупиняться ні перед ким і ні перед чим, ідучи до світового панування. Люди, будьте пильними, не дозволяйте, щоб нас грабували ці пройдисвіти. Криза - це слово надумане.

В даний час так названа криза - це дефіцит совісті, коли обнаглілі політики повірили у свою вседозволеність, що вже пора їх гонить поганою мітлою. Нас ніхто не захистить, якщо ми самі не візьмемося за руки. Вони знецінили нашу працю, а подивіться, що робиться навколо Києва? Та таких хоромів і царі не знали. А ми, тюхи-матюхи, соплі порозпускали і просимо подаяння. У кого? У бандитів? Тут не просить треба... Пора просипатися.

АВТОР КНИГИ

2009 рік.

МОЯ АВТОБІОГРАФІЯ
Родився я за власним за бажанням,
Таки ж в своїх у власних, у батьків,
Як вівці щипали травичку в травні ранню
І ніжний вітер з полем лепетів.
Родився я за батьковим велінням,
Бажанням матері, щоб кріп СРСР,
Родився я при повному горінні,
Говорять – зразу ледь не піонер.
А як було? Як мати воду
Пішла відром на річку брать,
Втопила брожку і старанно
Давай із річки витягать.
Раз черпонула й не спіймала,
А вдруге – глядь – аж я в відрі...
Я пам’ятаю, так сказала
Мати і брату, і сестрі.
Було це в тридцять сьомім році
Десь по весні, ну а число
Дев’яте травня, день – неділя,
А свідки – річка і село.
Так отже, сам я з України.
Село Містечко. Назва ця
Пішла колись від Катерини,
З її починного слівця.
Район – Брусилівський – відомий,
Колись такий був генерал,
Область Житомирська, Полісся,
Серед лісів й гранітних скал.
Мій батько був в той час службовцем,
Бджолиний райглавагроном,
А мати просто робітниця,
А я шкодливим пацаном.
Мати сапала грядки в полі,
Вставала рано до зорі,
І я також, набравши солі,
Її тайком садив в ріллі.
Та не росла, не проростала
Та сіль, хоч як я поливав.
А мати суп варила, взнала,
І батько в школу записав:
– Оце тобі у покарання,
Щоб не робив, чого не слід.
Та це було моє бажання,
Яке чекав я вісім літ.
Отак ото й попав я в школу
Десь в сорок п’ятім у селі,
І більше вже не сіяв солі,
Яка стояла на столі.
Закінчивши десятирічку,
У ВУЗ поїхав я вступать,
Але невдало. Й п’ятирічку
Прийшлось за днів з десяток здать.
Отак й попав я на будову:
Хрещатик, 6, Облрембудтрест,
А колись у кожнім слові
Букварю свій ставив хрест.
Як пішов до школи,
Вчитись не хотів,
Добре, що хоч вчасно