Втомлені гори

Страшніша навіть від чуми,
Але сьогодні чотирнадцять
Вже повних років поруч ми.
І хоч ще й досі ти, як кобра,
Й пекуча, ніби крапива,
Але тобі, як і раніше –
Найкращі всі мої слова.
І хоч було в житті усього,
І що б тобі не говорив,
Але щоб й відьмою ти стала,
Напевно б, і тоді любив.
Бо всі жінки на світі – відьми,
Це знаєм ми, чоловіки,
І хай ти злюча і кусюча,
Але моя ти навіки.
19.10.1999 р.

В ТВОЇ ОЧІ ДИВЛЮСЬ
В твої очі дивлюсь біля хати,
А навколо і Сонце, і май,
Ой, як хочу тебе обійняти
І пірнуть в твій прихований рай.
І у зарослях зрілої м’яти,
Де веселі берізки стоять,
Як хотів би тебе я пом’яти,
І всю ніч до грудей пригортать.
І кохати тебе, і кохати,
Слів нема, щоб про це розказать,
Тільки жаль, не виходиш ти з хати
І немає часу дожидать.
4.2.1999 р.

І КУДИ ВЖЕ СПІШИТЬ?
І куди вже спішить, як позаду усе –
І любов, і журба, і тривоги,
І палаюча в серці печаль,
Від якої несуть мене ноги.
Все пройшло, пролетіло, промчалось,
Мов комета, мов день або ніч,
Як до ранку мені посміхалась
І була гарячіша за піч.
Розкажи мені, мила, що трапилось?
Де поділись оті почуття,
Де поділись усі наші трепети?
Хто у мене моє вкрав життя?
А тому я забув вже про радощі,
Спокій зник, як ранковий туман,
І кому ж віддала ти ті пахощі,
Із яких в нас почався роман?
4.8.1999 р.

НАМ БОГ ДАВ І МИ ДАЄМ
У всіх є плюс свій і свій мінус,
Так, як в природі полюси,
Отож, не можу в те повірить,
Що як прийду, то не даси.
Бо якщо Бог створив ту дірку –
То не для того, щоб ховать,
А щоб було зимою й літом
Жінкам завжди нам щось давать.
23.10.1998 р

ЖИТТЯ, ЯК МИТЬ
Іди, мій брате, май стрічай,
Скільки лежать ти будеш в буді?
Прислухайсь, як шепоче гай
І що в селі говорять люди.
Піди, проснись і піднімайсь,
Адже красунечки чекають,
І з ними, брате, пострибай,
У тім гаю, де ще кохають.
25.1.1998 р.

ЗАБАГАТО
Закортілось на старості літ
На гітарі побренькать для втіхи,
Та як глянув на свій я живіт,
То ледь сам не помер я від сміху.
– І куди вже тобі? – сам питаю себе,–
На таку вже красу задивлятись?
Та вона ж, придивись, ніби сон, що цвіте,
З тебе ж будуть і кури сміятись.
О, гітара моя! Виклик гордих Богів,
Де ж була ти тоді, як міг грати?
І живіт мій нікому ще не заважав,
І акорди ще міг підбирати.
Ой, як страшно в житті стать невчасно старим,
Якщо поруч такі едельвейси,
А на скронях твоїх появився вже дим,
Ніби потяга стук десь об рельси.
Ой, гітара моя! Виклик гордих Богів!
Ти найкраща у світі, як свято,
І хоч скарб я такий ще з дитинства хотів
Та сьогодні це вже – забагато.
18.1.1999 р.

НА ВСІ БОКИ ОЗИРАЮСЬ
На всі боки озираюсь,
На всі боки я дивлюсь,
До одної я вітаюсь,
А до іншої сміюсь.
І очима ладен кожну
Тут же в ліжко затягти,
Та щось сталось з моїм другом –
Ні туди і ні сюди.
29.8.1999 р.

ГОЛОВА, НЕМОВ МАКІТРА
Голова, немов макітра,
Хоч ти як її крути,
А не дай їй на півлітра –
Хоч додому не іди!
12.8.1998 р.

ВІЧНА НАСОЛОДА
Якби я хотів зустрітись
Знов з тобою, як в ті дні,
Як були такі наївні
І були такі смішні.
Як би знов хотів заглянуть
В ту незайману блакить,
Від якої тільки глянеш –
Вся душа палахкотить.
Якби я хотів в те небо
Як у совість зазирнуть,
Щоб провітрить свою душу
Перше, ніж в життя стрибнуть.
І по-новому на тебе
Подивитись знов і знов,
Шоб іще, іще відчути,
Що то є таке любов.
І в магніт твоєї вроди
Щоб пірнати і пірнать,
І ту вічну насолоду
По краплиночці черпать.
А як Сонце ніч розгонить,
Зажене всі зорі спать,
Квіточки твого кохання –
Всі по черзі – цілувать.
31.10.1998 р.

БЕРИ І РАДІЙ!
Я пішов до Гідропарку,
Де співала Повалій,
Ну а там дівчат тьма-тьмуща,