Втомлені гори

Менш жінок старайсь любити,
Бо любов хоч й гарне діло,
Та тоді – як все це вміру.
13.6.1999 р.

ІВАНУШКА, РАДІЙ!
Ти, Іванушка, радій,
Що живеш серед повій,
То хоч будеш, хлопче, знати:
Сам не будеш сумувати.
14.6.1999 р.

НАДУХАНА
Ну ж і надухана, ну ж і напахана,
Мов троянда серед дібров.
І хоч знаю, що ти всіми трахана,
Та і я, бач, до тебе прийшов.
Дуже глянуть хотів я на тебе,
На сідниці твої, грудочки,
Чи то й справді така ти чарівна,
Чи то хлопці такі дурачки?
24.8.1999 р.

Я ВЕСЬ В ТОБІ
Я весь в тобі, як вітер в полі,
Як промінь Сонця в вітах верб,
Я зливсь з тобою в одну долю,
Як з молотком радянський серп.
Й нарешті – тиша… Й важкий подих
Мене виводить з забуття,
Невже це й справді є те диво,
Яке дарує нам життя?
12.8.1999 р.

ВЕРСТАТ
Хлопці зупиняються:
– От де благодать,
Ну навіщо феям
В полі працювать?
Як у них і грудоньки,
І такий верстат...
От би на тих грудоньках
Дівчинку б зверстать.
9.9.1998 р.

НІБИ БУЛО УСЕ ЦЕ ВЧОРА
Так, як колись – як жив ще батько –
І досі віволга співає,
Як раз в той час, як у садку
Черешня й вишня дозріває.
І я пригадую той час,
/Бо ніби все було це вчора/,
Й не віриться, що був малим
І ти була, немов Аврора.
10.6.1999 р.

СВОЇ НАБРИДЛИ
Знаю, вам свої набридли
Верхові кобилки,
Тож і ходиш заглядаєш
На чужі задвірки.
Бо вам треба нові й нові
Чарівні Оксани,
А працюють хай Степани,
Та дурні Івани.
Бо вам треба, дорогенькі,
Феї та борделі,
А мені шматочок неба
Та своя в постелі.
15.2.1999 р.

ДІВОЧЕ ПОВНОЛУННЯ
Коли цвіте краса дівоча
І йде по полю ясним днем,
О, як на неї глянуть хочу,
Й її зігрітися вогнем!
Скупнутися у повнолунні
Її невимовних щедрот
І запахом її кохання
Дихнуть тоді на повний рот.
І ніби в лісі до берізки,
Припастись до її тепла,
Бо кращого нічого в світі
Ще нам природа не дала.
27.4.1998 р.

Я ДІВЧИНА НЕБАГАТА
Я дівчина небагата,
Все багатство – батько й мати.
А не дай Бог ті помруть,
На панель прийдеться дуть.
От таке життя дівоче,
Всі її... хто тільки хоче.
16.8.1999 р.

КОЛИ КРИЧИТЬ ДУША
Таких, як в вас солодких губок
Я ще в житті не цілував,
І слава Богу, хоч на старість
Що таке мед нарешті взнав.
Не знаю, сон це був чи правда,
Чи просто випадкова мить,
Але від того поцілунку
Ще й досі в пам’яті шумить.
Не знаю, що тепер робити,
Куди дівать той серця крик?
Був молодим – не вмів любити,
А зараз вмію – та не бик.
26.4.1998 р.

КОЛИ ЗІ МНОЮ ТИ ІДЕШ
Коли зі мною ти ідеш,
Серце все тік та тік,
Хтось любить спокій, тишу,
А я – гірський потік.
Гірський потік, гірський потік –
Це літо і весна,
Який біжить, який дзвенить,
Як пісня чарівна.
Люблю тебе, люблю тебе,
Люблю тебе життя,
Люблю, як небо голубе,
Як пісню солов’я.
23.1.1998 р.

КОЛИ ЗАКІНЧУВАВСЯ ДЕНЬ
Душа дівоча й слово Бог –
Для мене це як щось абстрактне.
Отож, що б тіла не було,
Як би з душею мав контакти?
Тому, як жінку Бог ліпив,
Почав її, напевно, з серця,
А щоб Адам її любив,
Зробив їй кругленькі стегенця.
Й нарешті, як Адам просив,
Аби не плутать з мужиками,
Прорізав щілинку він їй,
Ледь нижче пупа між ногами.
А потім дав їй грудоньки,
І так як день уже кінчався,
Він замість розуму їй дав
Ту штуку,звідки ти почався.
Тому ото і не секрет,
/Та все це буде хай між нами/,
Що жінка мислить не умом,
А тим, що в неї між ногами.
19.11.1998 р.

ЯК ТИ ДОМА
Ой, Світлано, ти Світлано,
Слів нема, щоб передать:
Як прихожу я з роботи
А ти хочеш обійнять,
То проходить тут же втома,
Десь зникає сум, журба,
Й слава Богу, що сьогодні