Втомлені гори

Над Ірпенем поважно попливла –
Із Невідомого в Далеке Невідоме,
Під Місяцем, під Сонцем – ніччю й днем.
Отак і ми з тобою, дорогенька,
Колись в Майбутнє попливем.
7.5.1998 р.

ТРЕБА БРАТИ!
То весну, то літо –
Все життя чекаєм,
Як дівчина принца
У червоних штанях.
Не чекать, не спати,
А потрібно брати,–
Так казав мій батько,
І казала мати.
2.2.1998 р.

СПРАВЖНЯ ЧАРІВНИЦЯ
Що ти справжня чарівниця,
Тут вже нічого й казать,
Як змогла ти і старого
Навіть в себе закохать.
28.8.1999 р.

КОЛИ ПРИХОДИТЬ СТАРІСТЬ
Роки вже доходять до відмітки,
А душа ще каже:
– Ви заждіть!
І дозвольте збігать до Берізки
Й з нею ще хоч нічку пошуміть.
Пошуміть, поніжитись, поплакать,
Доторкнутись біленьких колін,
І її, як киценьку, погладить,
І почути з серця її дзвін.
І її весь вечір цілувати,
Боже мій! Ну що ми без беріз!
Ким би ми могли всі милуватись
І радіть, і ніжитись до сліз.
29.10.1988 р.

ЛИСТЯ – ЗОЛОТО
Листя вже з дубів летить,
Листя падає,
Тільки це уже мене
Більш не радує.
Боже мій! Яка краса
По-під хатою,
Тільки жаль, що це мене
Вже не радує.
Щось у мене у душі
Ніби сталося,
Бо писатися вірші
Пересталися.
Із душі моєї вже
Віє холодом,
Бо життя вже відліта
Листям-золотом.
6.8.1998 р.

КОЛИСЬ І Я БУВ МОЛОДИМ
Колись і я був молодим,
Хоч в це вже важко і повірить,
І плентавсь теж було, як дим
То до Тетяни, то до Віри.
О, як хотілось цілувать
Як джміль під сонечком квасолю,
Щоб як прийдеться помирать –
Не нарікать тоді на долю.
І хай в той час я був дурним
Та чхав тоді на заборони,
Бо я тоді ще всіх любив
Й не знав неписані закони.
Та як би я хотів, простіть,
Щоб повторить все те спочатку:
І щоб від дотику тремтіть
Й тебе любить, як шоколадку.
13. 1.1998 р.

ЛЮБЛЮ ЖИТТЯ
В житті людей приходить час
Космічних трас,
Ніби в останнє кожен раз
Дивлюсь на вас.
Впиваюсь поглядом очей,
Немов кігтями, в стан.
Люблю жінок, люблю я фей,
Люблю я океан.
Сміється Місяць над горою,
Дрімає гай,
Якщо прийшла в цей світ, кохана,
То не дрімай.
Не жди того, чого не буде,
Чого не має, не шукай.
Хвали Богів, що люблять люди,
І поки є що – то й давай.
1.6.1999 р.

ЧОМУ ТІКАЮ З ДОМУ
Все життя я тобою гордивсь
І здавалось, тебе я обожнюю,
А сьогодні, коли одруживсь,
Я готовий чомусь бути з кожною.
Ти не знаєш, кохана, чому,
Ну чому я втікаю із дому?
Бо в цім домі, пробач ти мені,
Я, здається, не треба нікому.
Ще багато хотів я сказать,
Але більше нічого не стану.
Як тебе б я хотів ще любить,
Як Євгеній Онєгін – Тетяну.
13.1.1998 р.

СОНЦЕ СВІТИТЬ
Над полями Сонце світить,
Вітер гне калину,
А дубок схопив берізку,
Як юнак дівчину.
А вона то вправо, вліво
І до нього: не чіпай!
Тільки ясен все те бачить
І сміється на весь гай.
26.6.1999 р.

ГІТАРА СЕМИСТРУННА
Ніжний голос заснуть не давав,
Цілу ніч на гітарі я грав –
Всіми струнами і аккордами,
Поцілунками і кросвордами.
Ти гітара моя семиструнна –
Повногруденька, повнолунна –
Як давно я чекав цеї миті,
Щоб зустрітись у нашому житі!
19.1.1999 р.

ЛЕГЕНДА І КОСАРІ
/триптих/
Косарі – ніби ключ журавлиний,
Тільки коси в руках замість крил,
Косять в лузі траву на долині,
Підрізаючи гордий ковил.
Розмахнуться направо, наліво,
Ой! Яке ароматне сінце
Перемішане з Сонцем ігривим
І з веселим живим вітерцем!
Кажуть: люди в косу вклали розум,
В душі людям вселив хтось любов,
Щоб могли кожен день люди в росах
Провіряти любов до дібров.
А навколо з трави перепілки:
– Хвіть пііть, хвіть пііть, йдіть сюди.
І спішать на той клич косарі всі,