Втомлені гори

Адже Бог усе мав передбачить,
Що до Єви прийде сатана,
Адже у раю були мужчини,
Ну а Єва то була одна?
Боже мій! Яка несправедливість,
І усе виною, бачте, гріх,
А щоб Єва в час той не згрішила,
Вибачайте, хтоб продовжив рід?
А ще кажуть, що людина вічна,
То напевно, все-таки брехня,
Бо в раю, що б Єва не згрішила,
Хто-зна чи на світі був би я.
29.10.1998 р.

НЕ ТІ ЦИПОЧКИ
Це не ті вже ципочки
І не ті жінки,
Що колись пускали
На ставку вінки.
Не про тих я бджілочок,
Не про тих пишу,
За якими Місяць
Бігав по селу.
Ну а зараз виставить
Жіночка пупок,
Мов кричить-гукає:
Я – твоя, браток.
Не про цих вертихвісток
Хочеться писать,
Але де, порадьте,
В світі кращих взять?
26.8.1999 р.

ЖАЛІЙ БАТЬКІВ
Тільки тоді, коли життя
Лице людині переоре,
Тільки тоді вона збагне,
По чім фунт радощів і горя.
Тільки тоді вона збагне,
Коли в житті не стане мами,
І лишиться вона сама
З своїми власними думками.
Бо як не стане вже батьків,
То так і знай: твоя вже черга,
Отож, жалій, жалій батьків,
Не дай раніше часу вмерти.
3.9.1999 р.

ЯКЩО НЕ ГОРИТЬ
– Як у тебе не... горить –
Що з тобою говорить?
То ж не мильсь, не буде діла,–
Куму мовила Таміла.
28.3.1998 р.

ПРОЩАЛЬНИЙ ПОДАРУНОК
Отой прощальний поцілунок,
Який мені подарувала,
Він був як справжній подарунок,
Яким мене причарувала.
О, жіночки, о жіночки!
Які слабкі ви й самобутні,
Та не були б такі слабкі –
То й не були б такі могутні!
8.9.1999 р.

ЛЮБОВ І ГРІХ
Любов і гріх – хіба не дивно,
Що зло й добро у парі йдуть.
І спробуйте добро відняти –
Як зникне й зло.От в чім вся суть.
Тому ото я і міркую:
– То як же жить чоловікам,
Адже, чим краща в світі жінка –
Тим більш привабливий капкан.
24.10.1998 р.

ПОВНОЛУННЯ
Хто на небо те дивився,
Як в її халат розкрився?
І у сутінках вікна
Появлялася... вона.
Й так у хаті світло стало,
Що у хлопця тут же встало.
7.2.1999 р.

ДУША – УРАГАН
У дівчини не душа – ураган,
Небо блискавок, вогню – океан,
Тільки жаль, що не мені її любить,
Бо до чого не торкнешся, то у мене все болить.
7.9.1999 р.

ЯКЩО НАЙНЯВСЯ
Яка досконалість, о, Боже! –
Її грудоньки, її стан,
А квітка, що нас притягає.
Не більше, як справжній капкан?
А ввійдеш в той сад насолоди –
Блаженствуєш, стогнеш, ревеш,
І вас не лякають вже роди,
Як в ту колію попадеш.
І що то за диво природи?
Ну, був би піон чи женьшень,
А то якась смужка шовкова,
Що вас лихорадить весь день.
І будеш в тій смужці кохання
Весь вечір, всю ніч, все життя
Шукати свої там бажання,
Шукати свої почуття.
Бо так хоче жінка, юначе,
А ми в неї вічні раби,
Бо ми ніби наймана сила,
Отож, як найнявся – роби!
Бо всі ми міркуєм: схопили
За бороду те божество.
Насправді ж воно нас схопило,
І в світ своїх мрій повело..
Насправді ж їй треба та... сила,
Якою Геракл покорив,
Коли пятдесят царських доньок
За нічку одну всіх покрив.
Отож, не шукай в цьому світі
Якийсь невідкритий ще рай,
І поки вас хоче кохана –
Цілуй ти її і кохай.
22.6.1999 р.

БЕЗ ВОДИ СОХНЕ ВСЕ
Без води сохне все – і трава, і тайга
І чорніють озера, як стріхи,
Так й людина, яка без тепла,
Як позбавить кохання і втіхи.
22.6.1999 р.

ЛЮБЛЮ ЖІНОК
Люблю жінок! Люблю і хочу!
І в цьому все моє єство,
Бо бачу в них я Ялту, Сочі –
Своє найбільше божество!
Бо в цьому ніжному створінні
Я бачу суть свого життя,
Бо, що є краще від горіння
І від людського почуття?
5.8.1999 р.

ХОДИТЬ ЛІТО
Над горою ходить літо,
Гне калину вітерець,
І біжу я до дівчини
Через поле навпростець.
А над полем світить Сонце
І приховує сліди,
Що ведуть вони до тебе,