Втомлені гори

Косить траву, співать пісні,
Та саме більше – грати в шахи,
Тими, що ти зробив мені.
Коли вода біжить в садочку,
І весело дзюрчить з гори,
Любив, усівшись на пеньочку,
Слухать, як шепчуть явори.
5.5.1997 р.

ПЕРЕСТАРАВСЯ
Є в нас хлопець з виду тихий, як удав,
Всіх дівчат в селі своєму перебрав,
Вже почав й в сусідні села наїжджать,
Бо свої недовподоби, так сказать.
І не може він дружину цілий рік вже підібрать:
Та холодна, та несміла, ну а та дає не так...
Вже й до міста прохіндей той добрався,
Та дебют знайти дружину – теж не вдався.
Бо усе що мав той хлопець – по дорозі все роздав,
А тепер стоїть і плаче, бо утратив й те, що мав.
8.6.1999 р.

ДИВЛЮСЬ НА ВАС
Закоханий в життя, як в далі,
В киян, киянок і беріз,
І радий кланятись вам, Галі,
Й торкатись ваших білих кіс.
Й розкішним бюстом любуватись,
Просто дивитись і мовчать,
Адже пора вже готуватись,
Куди? Чи варт про це казать?
Й дивлюсь на вас завжди, як вперше,
На витвір Божої краси.
А вже душа спішить додому,
Якраз туди – звідки прийшли.
Дивлюсь на світ наш і на небо,
На зорі ясно-голубі,
Але за все, що мав в цім світі,
Я вдячний, ЖІНОЧКО, тобі.
31.7.1999 р.

Я Б ДО ТЕБЕ ТУЛИЛАСЬ
– Я б до тебе, мій коханий,
Тулилась тулилась,
Якби в тебе ота... штука
Хоч ледь ворушилась.
– Якби, мила, ти до мене
Тулилась, тулилась,
Запевняю і та б штука
В мене б ворушилась.
– Ой, ти любий, мій хороший,
Та що ти гутариш?
Особливо як гарненько
Ти в корчмі затариш.
– Бо як тільки тая штука
В мене, як качалка,
Так від мене ти втікаєш,
Як від Сенькі Варка.
Отож, давай неси пляшку,
Та будем миритись,
Скільки ж можна з цим... нещастям
По селу носитись?
5.7.1998 р.

ЩОБ ЗГАДУВАВ ПРО МАТІР
Як був дурним, таким і будеш,
Бо де той розум бідним взять,
Якщо його вже розхватали
Ті, що над нами суд вершать.
Отож, якщо родивсь ти дурнем,
То жуй вже сіно і кріпись,
То будеш згадувать хоч матір,
Як та казала: синку, вчись!
5.2.1999 р.

ШАРЛАТАНИ
Позбирались в нашій Раді
Грізні казнокради
Й проти них нема законів
Як їх покарати.
Що ж це за держава в нас?
Що ж це в нас за слуги?
Скільки б їм ти не давав –
А вони й ще цуплять.
Ти його і в рот, і в хвіст –
Він й не ворухнеться,
Де у нього, ви скажіть,
Стільки сил береться?
Як же треба їм було
Всіх нас одурманить,
Що державу і народ
Й досі лихоманить.
Якщо ми такі дурні,
То така нам шана,
Тож і вибрали на трон,
Хлопці, шарлатана.
А дермо хизується,
Як гівняна куля…
Ось вам замість бублика –
За довір’я – дуля.
11.6. 2001 р.

МРІЯ, ЯК ПТАШКА
Поки був я молодий,
То хоч мав надію,
Що колись зустріну я
Заповітну мрію.
Та пізніше зрозумів,
Мрія то як птиця:
Її чуєш, її бачиш,
Та в суп не годиться.
Поки був я молодий,
Не цінив я роки,
А тому ото й сьогодні
Я держусь за боки.
Бо не слухавсь вчителів,
Батька і матусю,
А тому вже мушу пить
Кожен рік "Нафтусю".
Ой, ви, роки, ви, літа,
Ой, ти, Чорне море!
Хто не слухався батьків,
Тому буде горе.
13. 6. 2001 р.

КИМ МИ БУДЕМО?
Хочуть світ таким зробить,
Щоб не знали, з ким дружить,
Щоб були ми, як амбали,
Щоб пісень своїх не знали,
Ми в житті не стоїмо,
А завжди кудись йдемо,
Навіть Місяць, навіть зорі,
Цілі дні вони надворі,
Адже щоб вони десь спали,
Ми б кохання не узнали.
Хоч і Ваня, хоч і Таня
Жить не можуть без кохання..
18.1.1999 р.

НАЙБІЛЬША МУДРІСТЬ
Хтось когось цілує,
Хтось в гаю гуде,
І ніхто не знає,
Що нас завтра жде.
А тому шурупай,
Що людині треба
Тій, кому за двадцять
І біжить до тебе.
Я прожив немало
І немало бачив,
Але світ без жінки,
Як Різдво без чачи.
Тож, нехай сміються
Й реготять діброви,
Та в житті за жінку
Я на все готовий.
І нехай регочуть
До пліток охочі,
Тільки, що чарівніше
За дівочі очі?
За дівочі очі,
За її сідниці,
Особливо в полі,
Та ще десь в пшениці.
Та в одному впевнений:
Той живе віками,
Хто шукає мудрість
В жінки між ногами.
Може це і грубо,
Може це і впертість,
Та простіть поета
За його відвертість.
1.6.2001 р.