Втомлені гори

І всі люди уже задихаються,
А над нами летять журавлі
І назад вже до нас не вертаються.
Над планетою носиться смерть,
Невидима, без смаку, з апатії,
І руйнує довіру вщент
До Москви, комунізму, до партії.
5.4.1990 р.

ЖИВУ, ЯК МАТРОСОВ
Я був поза часом і поза людьми,
На світ наваливсь, як Матросов грудьми,
На світ казнокрадів і світ брехунів,
Щоб більше наш світ від брехні не чорнів.
24.8.1997 р.

ЦАР – ЯНИЧАР
Якісь думки неповноцінні
Обсіли мій духовний трон,
І ніби я – не я вже зовсім,
А цар якийсь, чи фараон.
І віддаю геть всім накази,
Щось на зразок: піди, подай,
А по палацу ходять Ази
І всі заманюють в свій рай.
Навколо скрізь одні лакузи,
Де не поткнись – одні раби,
І всі вовтузяться на пузі,
Що з ними вже що хоч роби.
Й мені їй-богу бридко стало:
– Невже це мій такий народ,
Якому б що не говорили –
А він мовчить, закривши рот?
Та що ж це, вибачте, за царство
Та і який із мене цар?
Певно, якщо такий народ мій,
То я в тім царстві – яничар?
20.1.1997 р.

КУДИ БІЖИТЬ МІСЯЦЬ?
Коли дивлюсь, як Місяць в хмарах
По небу синьому біжить,
То так і хочу запитати:
– Куди ж це він всю ніч спішить?
Куди біжить, куди несеться,
Що й не присяде ні на мить,
Невже і в нього є проблеми,
Чи на партзбори десь спішить?
А може в нього є кохана,
І на побачення біжить,
Й себе не хоче, так сказати,
Від злого ока засвітить?
Коли дивлюсь, як Місяць ясний
По небу синьому біжить,
То з кожним днем мені все більше
Бажання в світі цьому жить.
20.1.1997 р.

ПО СПРАВЕДЛИВОСТІ
Не любила наша влада
Ні п’яниць, ані ханиг,
А де бачили тверезим
Хоч одного ви із них?
І хоч зроду для робочих
Не творила милості,
Та любила повторяти:
– Всім по – справедливості!
5.6.1990 р.

ВЕСЕЛИСЬ, НАРОД
Пий, народ, і веселись,
Згадуй, як ти жив колись,
Соплі витри рукавом,
І на панщину бігом.
Не хотів буть Прометеєм –
Будь підручним чи лакеєм.
Там не треба мислить, Сенька,
Взяв ярмо й тягни злегенька.
Мни у ступі свою долю
І співай пісні про волю,
Адже воля для мужла –
Чан любого шмурдяка.
Хай Америка працює,
Там прем’єр наш презентує,
І буржуїв старших вчить,
Як потрібно дурням жить..
Щоб не спали, не дрімали,
І панам не довіряли.
Бо пан з виду, ніби пан,
А в душі він – справжній хам.
То ж гуляй, кентиш-душа,
Я не Пашка, я – паша.
20.6.2000 р.

СОРОМНО ЗА ДЕРЖАВУ
Окуджава
Прикро й журливо не за себе,
А за державу і народ,
З якого хами топлять сало,
Аби собі напхати рот.
Ми що, не можем жить, як люди,
І думать так, як честь велить?
Аби не дай Бог, як Гонгадзе,
Всіх нас не сміли розчленить!
5.4.2000 р.

НЕ ТА ДОРОГА
Вже відцвіли тюльпани і кульбаби,
І в’януть стала у степу трава,
Бо в нашій корумпованій державі
У кого трон – у того і права.
Так як директор, так і знай, що – злодій,
А як пройдисвіт, так і – голова,
А люди стогнуть, ніби при монголах,
Що навіть в’яне у степу трава.
Люди вмирають, люди голодують,
А купка знахабнілих до зубів
Народ уже й за бидло не вважає,,
Зробивши з нього гномів і рабів.
Вже душі так з нас всіх повивертали,
Що майже з всіх зробили з нас повій,
А Президент, як і Верховна Рада,
Ніяк не стануть до рішучих дій.
О, схаменіться і побійтесь Бога!
Просніться ж ви, нарешті, всі раби!
Бо попереду – не для нас дорога,
Чи не набридло вам тягать торби?
22.5.1997 р.

НАЙБІЛЬШ ЗАХИЩЕНИЙ
– Хто більш захищений від слуг?
– Слуги вважають, що пастух.
5.12.2000 р.

ПРЕЗИДЕНТУ
Я все думав, що ти справжній,
Що народний Президент,
Ти ж віддав бандитам лаври,
А народу – айн момент...
Тим, хто крав, підвищив ставки,
А хто бідний – тому буй...
Отакий-то ти народний,
А казав, що не холуй.