Втомлені гори

Як народ піднявсь за тебе –
Ти народом тим гордивсь,
А як став ти Президентом,
Став... оранжевий якийсь.
Вже оранжеві не треба.
Як в Шекспіра, так сказать,
Мавр зробив свою роботу
І його "пора кінчать!"...
31.7.2006 р.

ОЛІМП ХИТАЄТЬСЯ
Голови людей переповнені політикою до відказу,
Як в медоносний рік соти медом.
А я ще на морі не був ні разу,
То ж яким може буть моє кредо?
А вожді на трибунах розпинаються,
Ніби хоче народ неймовірного.
А стовпи під Олімпом хитаються,
Бо нема там ні жодного вірного.
24.5.1990 р.

ДЗВІН
Ми сьогодні один одному тисли правиці,
Бо з часів, як в Росії жив Герцен,
Щоб жила демократія – бив "Колокол",
А сьогодні це робить – Єльцин.
А тому, я горжусь тобою
Немов жіночки замужні,
Що є такі люди на світі –
І прості, і мужні.
24.5.1990 р.

ІДЕАЛ
Комуністам
Він не робив нікому злого
І доброго теж не робив,
Ото і всього, що всім посміхався,
Що всім обіцяв все і, задоволений,
Як кіт куснем м’яса, –
Дивився, мовчав і пив.
А не ідеали про щось сперечались, творили
І вірили у Комунізм.
І коли ми, здавалось, наблизились до нього –
До Комунізму –
Десь загубився той віз, що нас віз.
Першого комуніста питаю: – Де віз?
А він головою киває:
– Пішов ти кобилі під хвіст!
Другого теж питаю:
– Моя хата скраю.
Третьому голову впер у мангал!
А він кричить: – Я – ідеал!
І всі говорили, що всі – ідеали,
І мов хом’яки, всі соплі жували.
І кожен кричав, що людей він любив...
А що ж для людей ти конкретно зробив?
Кого і коли ти, скажи, захистив,
Коли навіть батька, братів не щадив?
Отакий він був комуніст – ідеал,
Бо думав про себе, про свій капітал.
Таким був і Петя – мій друг комуніст,
Такий і Петро Симоненко – двоїст.
Одне думає, а інше говорить,
Щоб весь мій народ десь в Сибір
запроторить,
Зробити іще геноцид над народом,
Аби той забувся зовсім свого роду.
А зараз, погляньте, як він розпинається,
Невже хтось і справді ще вірить,
Що він так для нас, вибачайте, старається?
Комунізму не було і не буде,
Досить про це навіть мріяти, люди.
Хіба той забор, що в Мостищах мурує,
Невже, ви вважаєте, вам подарує?
Усе це – утопія, маріння, люди.
Затемнення розуму. Цього не буде.
Бо потяг, що йшов в Комунізм – проморгали
Не ти і не я, а оті ідеали,
Які все, що бачили, те і хватали,
Ще більше ніж тигри, гієни й шакали.
Отакий він ідеал,
Що в дитинстві з печі впав.
І хай буде це між нами –
Є і безсловесні хами.
Бо, щоб в нас усіх не була хата скраю,
То якого б ще треба було людям раю?
А, пригляньтесь, ви до Ради,
Хто ж народ наш підло зрадив?
Цифра за триста вам що-небудь каже?
Чухайтесь довше – скаже!!!
28.10.2001 р.-14.07.2004 р.

ЄВНУХИ
Кажуть, що в державі нашій буде
безробіття
І що вивезуть, нарешті, все з Союзу сміття.
Я ж не вірю в те що кажуть, а вірю в
резерви,
Бо у нас ще є дівчата. Не дівчата – перли.
І хоч ще вони в підпіллі розважають свиту,
Бо у нас це все в Союзі роблять шито-крито,
Але впевнений, що скоро відкриють притони,
І до нас з усього світу підуть враз мільйони.
Бо роботу цю у світі і в нас
полюбляють,
А то, де в бюджет взять гроші, євнухи
питають.
25.5.1990 р.

ПРО ЩЕДРИХ
В нас знать завжди буває щедра,
Якщо комусь ламає ребра.
21.11.2007 р.

МАЄМО ТЕ, ЩО МАЄМО
Кравчук Л. М.
Ми живем в такій державі,
Де любов і благодать
В нас межує із стрептизом,
Де вже нічого знімать.
Одним словом, на Вкраїні
Ніби стали всі блатні:
Ніби курочки – дівчата,
Ну а хлопці, як півні.
Приучають любих наших
Бути незалежними,
Як же наших добродіїв
Не назвеш чудесними!?
Поки ми розбагатієм,
То пани натішаться,
От і маєм те, що маєм,
Хоч бери і вішайся.
13.8.2001 р.

ДОМОВИЛИСЬ...
Сидять Стрельцов із Осипович
І бідні аж плачуть:
– І кому б це в УВК в нас