Втомлені гори

Іще насвинячить?
– Давай вигоним Шульмейстра,–
Васька їй картавить.
– О, не час ще, нехай рами
На балкон поставить.
– Ну, тоді давай Івана,
Щоб не мучив спини.
– Хто ж нам буде доставляти
В школу запчастини?
– Ну, тоді давай поета,–
І схопивсь за груди,–
Тільки ж хто тоді всі плани,
Нам писати буде?
– Ну тоді звільнять прийдеться
З нас когось одного.
– Непогана це ідея,
Знать хотів би, кого?
5.3.1981 р.

НА ПЕРЕХРЕСТІ
Дідок в Комуну торби ніс,
А тут іде Капіталізм.
–Що ти несеш? – в дідка питає
І хитро в очі зазирає.
–Несу усе своє життя
Із Небуття у Небуття.
–А можна глянуть хоч би оком,
Що в тебе в торбі, що йдеш боком?
І показав дідок під ніс –
Оте, що дав Соціалізм.
20.5.2003 р.

ЯКЩО ВИ ПРИ ВЛАДІ
У людей на хліб, на сало
Ні гроша немає,
Ну а Кучма, так як тиждень,
По світах гасає.
Світ, немов на недоумка,
Пальчиком показує,
Ну а він по лікоть руку:
– Ось вам всім! – показує.
17.1.2000 р.

ХТО МЕНІ ДОПОМОЖЕ?
Думав, що працюю на державу,
А воно насправді – на дермо,
На оте, що всіх нас обікрало
І до нитки всіх нас роздягло.
Завтра ось на пенсію піду я,
Хто мені з вас допоможе, хто?
Хто мені такую дасть зарплату,
Щоб було на хліб і на пальто?
Чи мені податися у Штати
Та чи мало там своїх старців?
Чи піти, щоб писк Павлу нам’яти,
Що залишив всіх нас без штанців?!
20.2.2000 р.

ПАВУК – ПАСТУХ
Все менше й менше зустрічаю
Своїх ровесників в селі,
І солов’ї не так співають,
Як це було у наші дні.
Не ті вже верби і тополі,
Не те Провалля вже і Здвиж,
І вже немає дроф у полі,
Як це було в ті дні колись.
От тільки каркають ворони
Й собаки виють цілу ніч,
І кожен тиждень нові дзвони,
Нові закони, нова річ.
Й не чуть пісень тих, що раніше,
А може просто я оглох?
Й те, що було колись колгоспне,
Пасе один павук-пастух.
І всі мовчать, як при Шевченку,
Тільки шепочуть ясени,
А на землі козацькій нашій –
З’явились вже нові пани.
22.9.2006 р.

ВІДЖИЛИЙ СВІТ
Снігом світ заметений, затрушений,
Чорні дні розгулюють в містах,
Бо життя бандитами спаплюжене
Тими, що гасають по світах.
Мати Божа, що ж ти наробила,
І кому довірила наш світ!?
Тим, що нашу Неньку розорили
Й наводнили криками сиріт.
Де ж ти є і чому не караєш
Тих, які шельмують мій народ?
Тих, що Україну обдирають,
Щоб собі напхати повний рот?
Де ж та кара, де ж та справедливість,
Про яку говорять стільки літ?
А пани на джипах роз’їжджають
І плюють на совість і сиріт.
9.12.1997р.

СОРОМНО ЗА ДЕРЖАВУ
Всі ми ніби залякані діти,
Так на нашій землі повелось,
Як до влади дорвуться бандити –
То усіх ми тоді боїмось.
А чому? Бо так всіх нас привчили.
Чи ж не маємо власних ідей,
Чи немає чим всім нам гордитись,
Чи не так, як всі, родим дітей?
Та хіба ж в нас не сонячне небо,
Чи простору не досить думкам?
Скільки ж можна уже плазувати,
І лизати гудзиці панам?
З нас уже навіть кури сміються,
Вся Європа над нами гуде,
І кивають в наш бік, мов, погляньте,–
Недороблений вуйко іде.
Вже й качки, як раніше, не крячуть,
Навіть коні – і ті не іржуть,
А пани, ніби пси, нахабніють,
Ну а бідні солому жують.
І по світу ідуть жебраками –
Тільки б хто їм подав на обід,
І сміється вже й небо над нами,
І невже це козацький наш рід?
4.12.1997 р.

ПОКИ ЗНІМУТЬ ШТАНИ
В нашій вільній Україні
Всі поринули у сни.
Висипайтесь, напивайтесь,
Поки знімуть і штани.
Хліб з держави повивозять,
Нам гуманітарище,
Те, що в Штатах і в Європі
Звалюють на звалище.
24.1.2003 р.

ЯКЩО ХОЧЕШ КРАСТИ
– Чому тобі красти можна,
А мені так ні?
– А тому, що я – партійний,–
Він сказав мені. –
А якщо ти красти хочеш,
То запам’ятай:
Не барись і не роздумуй –