Втомлені гори

МАРЕВО КОМУНІЗМУ
Ніби дід, автобус чмише,
Ледве-ледь свій тягне зад,
А над містом хазяйнує
Ураганний листопад.
Темні хмари, сумні думи,
Стукіт, гуркіт, тріскотня,
Де ж те світло, те Майбутнє,
До якого мчався я.
Де ж той Призрак Комунізму,
Що усіх в Комуну тяг,
От вам, друзі, серп і молот,
От вам і червоний стяг.
5.6.1999 р.

НАРЕШТІ МИ ВЖЕ НЕЗАЛЕЖНІ
В цю ніч всі гавкали собаки,
Навіть кричали всі півні,
Бо депутати об’явили,
Що ми вже вільні, ми одні.
І слава Богу, що почув нас,
І воля здійснилась людей,
Бо скільки ж можна наше людство
Кормить вже догмами ідей?
Ось ми, нарешті, й незалежні,
Держава Україна є,
Й тепер в Майбутнє рідну Неньку
Вже власний прапор поведе.
24.- 25.8.1999 р.

ЩОБ СМІЯЛАСЬ І ОХАЛА
Поезія повинна буть такою,
Щоб вона пекла і літом, і зимою.
Щоб душу радувала, очі милувала,
І була завжди напоготові,
Як Місяць з вилами.
Щоб сміялась вона і вбивала,
Як мисливці вбивають шакала,
Щоб гукала завжди в світ закоханих,
Щоб сміялась вона і щоб охала.
6.4.1999 р.

ЩО ЗНІМЕШ З ГОЛОГО?
Той, хто міг хоч щось украсти,
Жив завжди, як кіт у маслі,
А що візьмеш ти з голоти,
Як на трьох одні чоботи?
16.6.1999 р.

ПОКИ ЖИВИЙ
У смерті теж свої закони,
І це ніяк не забобони.
Як перекриє вам кінця,
Чекай – кінця.
А поки ще живий, браток,
Цілуй дівчат, цілуй жінок,
Нехай від радощів пищать,
Бо й на тім світі не простять...
І все, що ти не доробив,
Будеш кінчать, а щоб я жив!
З коханням, брате, не жартуй,
Краще в цім світі відпрацюй,
Бо жінка все тобі простить,
Як будеш ти її любить.
Цілуй і радуйся життю,
І кожній з них кажи: люблю!
І не чекай, не жди весни,
Не можеш сам – мене гукни.
25.12.2001 р.

НЕ ВІРЮ В ЗЛО
Ні! – не песиміст я
І не вірю в зло,
Що воно сильніше
В світі за добро.
Та в останні роки
Стільки того зла,
Хоч бери і тут же
Утікай з двора.
А народ дрімає,
А народ мовчить..
Що це? – епідемія,
Чи прощальна мить?
11.6.20001 р.

ЧУМА БОЛОТЯНА
Глянь, які вони пихаті
Й самозадоволені,
Що всі люди вже горбаті,
Всі вже обездолені.
Звідки те взялося панство,
Звідки та пихатість,
Звідки ті жуки гівняні,
Звідки ж ті багаті?
Вилізло ж саме нещасне,
Як чума болотяна,
А тепер ще й обзиває
Всіх воно голотою.
Та ви тільки придивіться
До того удава,
Та не дай йому копійку –
Він же вас удавить.
Ви ж на нього подивіться,
На ту ситу пику,
Що і хочеться кілочком
Пику ту потикать.
Візьміть того ж Лодзинського –
Садиста-бандита,
Що не слово – то отрута,
От яка в нас свита!
19.7.2009 р.

КОЛИ КВІТКА МЕДОНОСИТЬ
Не на кожну квітку
Навіть Джміль сідає,
Не на кожну жінку
Хлопці косять зір,
Всі забратись хочуть,
Як в курник – куниця,
Хто до меду, звісно,
Хто до... теплих гір.
А тому, як квіти
В полі медоносять,
То джмелі літають,
І медочок носять.
То ж ото й звертаюсь
Я до чарівничок:
– Дайте мені меду
Ось з оцих суничок.
23.7.2009 р.

УКРАЇНЦЯМ
Тому ми радощів не знаєм,
Що надто всім ми довіряєм.
Що кожен з нас сам по собі,
Як сірі гуси на стерні.
Тому нас всіх і роздягають,
Що в кожного в нас хата скраю,
Бо всім беремось догоджать,
Навіть і тим, що гноблять нас.
Тож, щоб не спали й не дрімали,
То вже б давно панами стали,
Бо тих, у кого хата скраю –
Всіх тих скубуть і роздягають.
7.12.1999 р.

ЯК НЕМАЄ ЧЕСТІ
Як в синів немає честі,
Не поможуть тещі й тесті.
11.6.1999 р.

СТРАЖ ПОРЯДКУ
Ходить сержант по базару
І збирає данину:
– З вас, бабуню, часничину,
З вас цибулю або хну.
Це, мов, тому, що у "Волзі",
Що штани в лампасах,
А ви, жіночко, сюди, мов,