Втомлені гори

Та більше тим, що можу дати,
Так вчила Біблія мене
І так учили батько й мати.
Щасливий тим, що я люблю
І до людей повагу маю,
І де б не був, що б не робив,
Але про них я пам’ятаю.
5.7.1999 р.

УЗАКОНЕНИЙ БАНДИТИЗМ
Узаконені бандити
Що побачуть – те й гребуть.
Й по якому ж ото праву
Ці недолюдки живуть?
А щоб ми їх не чіпали –
Так, як небо голубе,
Так вони – оті бандити
Узаконили себе.
А тому, як вам щось треба,
На поклін до нього йдіть,
І, немов дощу у неба,
Все у нього ви просіть.
11.2.1999 р.

ПРО ШЕФА
Знав такого шефа я,
Що завів він вуси,
Як підлеглих не вгризе,
То його аж трусить.
9.7.1999 р.

КУЮТЬ ЗОЗУЛІ
Кують зозулі в нас на дачі,
Та я не чую їх й не бачу.
Така природа, в лісі коні,
А я весь час, мов на припоні.
То треба хлів домурувать,
А то траншею докопать.
Хотів з Петром поговорить,
А тут дивлюсь – вже рій летить.
Дружина жде, як янголятко,
А я від неї – як від зарядки.
Усе робота та все зажинок,
Такий на дачі відпочинок.
Отак ото й відпочиваєм,
Як гарно те, що дачу маєм!
29.6.1999 р.

КОМУ ЖАЛІТИСЯ?
Все життя мені із вами,
Друзі, не везло,
То зустрінеться тихоня,
То якесь тріпло.
Чи то я категоричний,
Чи то друзі – тюфтяки,
Що не стрінь – одні п’янички,
Або просто – хом'яки.
Тільки й знають те, щоб вмазать,
Тільки й знають – погулять,
А тут тре’ садок кропити
І кролям піти нарвать.
Так ото ми і живемо.
А жалітися кому?
Симоненку чи Морозу,
Чи відомому Му-му?
8.7.1999 р.

ХТО ЛЮДСТВО ОБДИРАЄ
Той, хто людство обдирає,
Щастя той в житті не має.
8.2.1999 р.

БІЛА СИМФОНІЯ
В житті нічого кращого немає,
Як біленькі жіночі грудоньки,
Коли вони ще полум’ям палають,
Як в небі ясні зіроньки.
Тоді душа романсами співає,
І від отих симфоній білих хвиль,
Душа й моя невидимо палає,
І в серці десь вибрикує "Кадриль".
І все тоді у зоряному світі,
І вся душа тоді моя штормить,
Як йде дівча й ті хвилі розгойдає,
Коли до вас воно біжить.
29.7.1998 р.

БІЙ НА ДОРОЗІ ЖИТТЯ
Я родився далеко від Бога,
Бо так рідний наш уряд хотів,
І була в нас одна лиш дорога,
Та ніхто з неї сходить не смів.
А тому і не дивно, що й досі
Багатьох ми не знаєм молитв,
Так нам голови всім засмітили,
Що у ній – ані рим, ані ритм.
І я також не вірив у Бога
На відміну, як батько і дід,
Тож сьогодні шукаю дорогу
Ту, якою ходив весь мій рід.
А тому, мушу жити ще й жити,
Бо не все ще зробив, що хотів,
Щоб до Бога себе підтягнути,
А дітей відтягнуть від чортів.
Хочу я в цьому світі створити
Для людей щось незвично-своє,
І щоб кожний повірив у диво,
В те, що все-таки Бог в світі є.
11.2.1999 р.

ЖИВУ У ЛІСІ
Живу у лісі. Лісу не бачу.
Усі сміються, а я ледь не плачу.
Плачу від того, що ті, хто грабують,
Нашим правитилям всім аплодують.
Гривню в полову перетворяють,
А нащо? Хіба вони того не знають,
Щоб націю нашу /але це між нами/,
Зробити усіх до одного рабами.
Доларом з люду викручують жили,
Щоб ті, що за морем, іще краще жили.
15.4.1999 р.

БДЖОЛИ І ШЕРШНІ
Я кланяюсь кожній бджолі,
Що вона є бджола, а не шершень,
А в нас у Верховній
Засідають шершні-парламентарії,
Чи варто якісь коментаріі?
Що вони зробили для нас –
Для народу, для Неньки?
Рекет, корупцію, геноцид
І як завжди – побрехеньки,
Правда – солоденькі.
Радуйтесь і радійте!
От так держать, пани-добродії,
Поки народ вашим методом
І вас огріє.
От тобі і Божий рай,
От і ати-бати,
Хто не вміє працювать –
Йде у депутати.
27.5.1999 р.

САМИЙ НАДІЙНИЙ ПРОГНОЗ
Я сам собі прогноз,– сказав Артос:
Як прийде мила буде літо,
А якщо ні – буде мороз.
6.2.1999 р.