Втомлені гори

Кидай кістки свіжими.
20.8.1999 р.

НЕ ГРЕБУЮТЬ НІЧИМ
Як же люблять Україну
Наші депутати,
Що її готові тут же
Хоч кому продати.
Ви погляньте, як ті слуги
Про державу дбають,
Там, де вип’ють пива пляшку –
Там і викидають.
А погляньте на озера,
Як ставки міліють,
Та від того олігархи
Тільки багатіють.
16.6.2009 р.

БУДЬ ПРОКУРОРОМ
Вчіться ви на прокурора,
То не матимете горя:
Вам квартиру дась міськрада,
Ще й знайомству буде рада;
Авто, дачу вам дадуть,
Решту дурні принесуть.
1.6.1999 р.

ПРИДИВЛЯЮСЬ ДО ЛЮДЕЙ
Я до сусідів придивляюсь,
І не хотів би їх чіпать,
Та жадність їх мене достала,
Що хочеться і здачу дать.
Й знайомі теж хай вибачають,
Бо вже дістали ті пани:
У кожного машина-друга,
А плачуть, бідні мов вони.
Отож, і я почав в них вчитись:
Бути таким же і мовчать,
До всіх з підтекстом посміхатись,
І всіх до дідька відправлять.
3.6.1999 р.

КРОКУЮ ПО ВСЕСВІТУ
З кожним роком росте мій садок,
З кожним роком все вище і вище,
Скоро ось вже досягне й зірок...
І до смерті все ближче, і ближче.
І дивлюсь з свого саду в віки,
І крокую по Всесвіту сміло,
Бо як інші, життя не проспав,
Й не сидів, так як інші, без діла.
3.6.1999 р.

СМЕРЧ НАД УКРАЇНОЮ
Було в дівчат потаємне,
Зараз все це на виду,
І за долар чи за гривню
Вам покажуть, хоч... мовчу.
Ходять містом, мов по спальні
Напівголі, босоніж,
То ж навіщо нам музеї,
Як живу – бери і ніж.
Продають дівки кохання
За якийсь смердючий бакс.
От що, бачите, держава
Поробила з їх в наш час.
Роздягли народ міністри,
Що ж жінкам тепер робить,
Як закрили всі заводи
І нема що їсти й пить.
Як малі у неї дітки,
Й безробітний чоловік,
І куди ж бо їй подітись
У такий жорстокий вік?
То ж чи варт жінок соромить
За об’яву ту... сумну,
Що чим більш підніме сукню –
Більшу матиме платню.
От яка у нас держава
Відлік з чого почала,
От яка на всіх нас слава,
І що нам вона дала.
І що тільки батько й мати
Бідні думають вони,
Як приходять десь під ранок
З праці донечки й сини.
Ну а дяді в нашій Раді
Гі-гі-гі та га-га-га.
А якби твоя дружина
Десь із донькою пішла?
Вже в Європі всі борделі
З наших любих янголят,
Скільки ж можна генофонд наш
Гнать а Європу, як телят?
Де ви наші Кармелюки?!
Чому батько з дядьком спить,
Що неможуть наших любих
Від бандитів захистить.
30.7.1998 р.

ДАВНО ТИ МАМОЧКОЮ СТАЛА
Давно ти мамочкою стала,
Й як пава бродиш по садку,
А я як ждав тебе, кохана,
То так тебе й понині жду.
У тебе очі ніжні, ніжні,
Немов волошки голубі,
Всі рай земний шукають в місті,
А я, ріднесенька, в тобі.
11.5.1999 р.

ЗИМА НЕ ЖДЕ
Хазяїн спить, а бджоли ні! –
Такий закон,
У кожній хаті і в сім’ї
Є свій Платон.
Начальству можна спать і спать –
Їм можна все!
А бджілкам треба працювать –
Зима не жде.
12.6.1999 р.

ГОРДИСЬ СВОЄЮ ДІВЧИНКОЮ
Гордись, що є вона у тебе,
І дякуй ти за все це небу,
Бо щоб не мала теї штучки –
То всі б втікали, як від сучки.
16.6.2009 р

БАБАК
Було колись, женивсь Микола,
І жінку, дійсно, гарну взяв,
Що грядочки в садку полола,
Й встигала скрізь, щоб він не знав.
Він ледь від радощів не плакав,
Коли додому та прийшла.
І батьку рідному – Миколі
З лікарні сина принесла.
І стільки щастя, що Микола
Їй-бо не знав, що з ним робить,
Бо щастя те весь час кричало
Й просило їсточки і пить.
Здавалось, радуйся, Миколо,
Але не тут то все було:
Микола вигнав жінку з дому
А з нею й сина заодно.
– Не мій це син! – він каже, – й крапка!
– Чому? Чи варто тут гадать?
Адже дружину, як і сина,
Потрібно, бачте, годувать.
А годувать, пробачте, хлопці,
Миколі це не по нутру...