Втомлені гори

Стане "вірною до гроба".
Буде радувать і тішить,
Як закоханих всіх Місяць.
Бо в Криму один девіз:
– Веселись, гуляй і тіш.
1.9.1988 р.

ВЕЛИКЕ КОШЕНЯ
Вечірні сутінки яскраві
Ніч загасила за селом.
І в чорнотемнім покривалі
В село помчалася бігом.
Через паркан, через віконця
В будинок, крадучись, зайшла,
І, мов велика чорна кішка,
В кімнаті мовчечки лягла.
А я лежу. Погладить хочу
Оте велике кошеня;
Воно ж лежить і не муркоче,
А сон солодкий наганя.
8.9.1988 р.

ЛЮБИТЕЛЮ ВИХІДНИХ
КАЛИНІ І.М.
Як буденний день настане –
Старший майстер, ніби п’яний,
А як прийде вихідний –
Він – неначе заводний!
Ось прийде, скажем, субота –
Завжди в нього є робота.
Що б робив наш шеф на ділі,
Щоб Господь не дав неділі?
А мораль така тут, друзі:
Є й між старшими лакузи,
Хочеш в старшеньких ходить –
Мусиш й ще старшим служить.
7.10.1988 р.

КУДИ МИ ІДЕМ?
За Вкраїну без вкраїнців
Вже відверто тільки й чуть.
Скоро всю жидам державу
За червінці продадуть.
Ті хапають все, що можуть,
А народ дурний мовчить,
Бо в них бакси, бо в них гривні,
Чом би нас і не купить?
Бо розумним тре’ заводи,
Ну а дурням папірці,
Ну а потім всі ми будем
В них сидіти на кінці.
Обдирають нашу Неньку,
Обіцяють всім гарем,
То ж куди із папірцями,
Люди добрі, ми прийдем?
16.6.1998 р.

НІЧОГО НЕ ДОБИВСЯ
Нічого в світі не добився,
Бо з усіма і скрізь сварився.
12.12.1988 р.

НЕ ЗАБУВАЙТЕ "ЕНЕЇДУ"!
Законсервуйте мову для нащадків,
Мої пісні, і болі, і любов,
Щоб генетичні коди наших предків
Не вивітрились з пам’яті дібров.
Щоб стронцій ген зовсім не розмагнітив,
А "старший брат" не вивітрив наш код,
Не забувайте нашу "Енеїду"
І Симоненка вірші про народ.
І згадуйте козаччину й Шевченка,
І як Гребінка більш ходіть в народ,
Щоб не відмер тихенько, помаленьку
Наш український славнозвісний код.
Щоб не повірив в те ніколи Брюсу,
Що в світі може зникнути наш код,
Бо вас тоді судить не Боги будуть,
А вас тоді судитиме народ.
12.11.1988 р.

ТАКЕ МАЛЕ!
Таке мале й таке... багатство
Дівчина в пазусі несе,
Нащо, скажіть, їй стільки щастя,
Що аж додолу бідну гне?
А я дивлюсь, немов вовчисько,
На те багатство і боюсь.
А раптом скаже те дівчисько:
Хочеш, з тобою поділюсь!
19.8.1988 р.

ЯКЩО ІДЕШ В ГОСТІ
Всі вже стали, як шакали,
Так, прем’єр зробив своє,
Хочеш, щоб тебе вгощали –
То принось усе своє.
11.5.1988 р.

БУЛА ДЕРЖАВА
Були в нас друзі і сусіди,
Була в нас хата і село,
А зараз вже нема і сліду –
Його мов хвилями знесло.
Була на всіх одна держава
Й були на всіх одні пісні,
А зараз в нас одні купони
І скрізь кравчучки похідні.
Були дешеві паляниці,
А зараз скрізь, куди не глянь,
В панів заморські колісниці,
Ну а кравчучки всім рабам.
Хтось десь згубив, говорять, талій,
А де і хто – усі мовчать.
Навіть, не знає пан Віталій,
І всі усім "ура"! кричать.
Дивлюсь я на боксерську грушу
Й якщо відверто, то тужу,
Нам крутять голови і душі,
А я дивлюсь на все й мовчу.
Кому ж я, "генії" служу?
Щоб услужить якомусь тузу,
Чи варто честь свою паплюжить?!
10.5.1988 р.

МОСКОВСЬКИЙ КВАС
В світі бачив все, що хочте,
А таке я – перший раз,
Щоб в житті не їв хтось сала
І не пив московський квас.
11.5.1988 р.

ПОКИ ЙОГО НЕ РОЗІЗЛИТЬ
Робочий клас – бикам подібний,
Він може вас і придушить,
І може навіть буть покірний,
Якщо із ним у душу жить.
24.8.1997 р.

ВЛАДА, ЯК ЖІНКА
Наша влада, як і жінка,
Та, що з іншим ляже...
Після того... хоч убийте –
А правди не скаже.
Ой, як гарно комуністи
Небилиці в’яжуть,
Що все роблять для людей, мов,
А яких – не кажуть.