Втомлені гори

А коли до неї доторкнувсь – мовчить,
Що ж мені лишалося у той час робить?
Ти прости, кохана, ти прости, прости,
Я ж бо не питаю, де ходила ти?
Ну пробач ти, зоре, дівчинко, моя,
Ти така чудова, ніжна, молода.
Очі у дівчини стали так блищать
Що її невтомно став я цілувать.
Ну пробач, кохана, і мене не лай,
Глянь, які чудові Місяць, зорі, гай.
– Що ж, тобі прощаю. Можеш штурмом брать,
А дівчата мусять пробачать, мовчать.
Й з того часу, люди, щоб не був Адем,
До дівчат гуляти йшов я тільки вдень.
3..6.1959 р.

РОЗДУМИ ПІД МІСЯЦЕМ
Небо – скільки зору – без кінця і краю,
Я стою над річкою, а чому – не знаю.
Я дивлюсь на зорі, що над лісом світять,
І на землю променем світлоніжним мітять.
Може, вони хочуть серце моє вкрасти,
А тому і мітять, щоб у ціль попасти.
Може вони хочуть серце запалити,
Щоб я міг кохану з двох одну любити.
Тільки я й понині – сам, чому – не знаю,
Очі карі й сині серцем всім кохаю.
А тому й веселий і сумний, як хмара,
Ну кому потрібна отакая кара?
Поможи ж ти, травень, бо вже й сам не знаю,
Що робити маю, якщо дві кохають?
Щоб одна та ніжно зіронька світила,
Щоб не тратив марно свій неспокій, милий.
Тільки травень з поля подививсь на плавні,
І сказав, що всі такі, хто родився в травні.
Я пішов під лісом– а куди?– не знаю,
Ну чому і досі ще я їх двох кохаю?
Тільки сосни голосно шу-шу-шу – шепочуть,
Я стою і думаю: що ж вони ще хочуть?
Небо – скільки зору – без кінця і краю,
Я брожу над річкою, а чому? – не знаю,
Річка хвилі кидає, мов грозить зимою,
Зрозумів я, зіроньки, що не буть спокою.
І пішов, де зимують білі ведмедиці,
Хай мене скупають у морській водиці.
Серце мені кригою хай натруть досхочу,
Щоб нарешті вияснив, з двох я котру хочу?
Тільки серце кригою й трохи не взялосся,
Крига вся розтанула, серце – зайнялося.
І горить, і тліє, і болить й щемить,
Може з вас хто скаже, як надалі жить?
У пияцтво хлинуть, не писать вірші?
Чи обох покинуть – спокій дать душі?
7.5.1959 р.

РЕКЕТИР
Він – рекетир і всі це знають,
Та кожен ходить, як індик,
–А що ми зробимо?– дід мовив,–
Як в нього дядько – комірник.
17.7.2001 р.

ЯКЩО ВИ ЧЕСНИЙ
Які харчі – така й робота.
Проте, як чесний ви мужик,
Не дасть халтурить вам чеснота,
Якщо до правди ти привик.
17.7.2001 р.

СЯЮТЬ, ЯК ЗОРІ
Сяють, як у небі зорі,
Грудоньки дівочі,
Через що з небес не зводим
Ми до ранку очі.
14.4.2003 р.

ЯК ВАС ПОЛЮБЛЯТЬ
Хай навіть пси на вас плигають,
Як вас полюблять – не спитають,
В коханні так давно ведеться:
Любе дермо – сріблом здається.
В коханні там свої закони,
Як підпирають в вас гормони.
14.4.2003 р.

СЕКССИМВОЛ
У всіх своє вподобання,
І секссимвол тоже,
Тільки в тих його немає,
Хто уже не може.
14.4.2003 р.

ЯК Є ШАМПАНСЬКЕ
Нащо жасмін,
Якщо сама, як квітка.
І замість квітів
Ти сама прийди.
Навіщо нам весна,
Якщо сьогодні літо,
Якщо з тобою я,
Ну а зі мною – ти?
30.8.1988 р.

КОЛИ ПОДУМАЮ ПРО ТЕБЕ
Ніхто так за мною
Не бігав щоночі,
Як милі твої
І замрієні очі.
Бо тільки про тебе
Подумаю, люба,
То де б я не був,
А думки – біля дуба.
30.8.1988 р.

ЯКЩО ПІДЕШ ДО МОРЯ
Гукає песик: – Йдем до моря.
А я йому, що не піду.
А він: – Як підеш, то доріжку
Хвостом до моря підмету.
19.8.1988 р.

ОЙ, ТИ МОРЕ!
Ой ти, море, як згадаю –
Голова морочиться.
А приїхала додому –
Кисленького хочеться.
25.8.1988 р.

КОЛИ НА СЕРЦІ ТУГА
Немов за серце щось щіпає –
Такая туга у мені,
А осінь в душу заглядає
Пекучим вогнищем стерні.
5.5.1988 р.

ЙДЕ ДІВЧИНА
По дорозі йде дівчина,
Все село за нею мчить,
Всі на неї поглядають,
А вона, як танк мовчить.
3.8.1988 р.