Втомлені гори

ЯКБИ МЕНШЕ БУДУВАВ
Скільки милих губеняток
Не доцілував...
Та зате гордивсь, що місто
Я побудував.
Та кому те місто треба? –
Чорт би його взяв,
Краще б я красунь мав більше
Й менше будував.
8.6.1988 р.

БІЛЯ ХАТИ
У садочку біля хати
Явір проскрипів,
Як же я тебе, кохана,
Все життя хотів.
Як же я хотів добратись
До твоїх суниць,
Та завжди мені казали:
– Не роби дурниць.
8.8.1988 р.

ЯКЩО ЖІНКА В БІЛОМУ
Довго вечором в діброву
Хлопець дівчину вмовляв,
А вона підводить брови
Й жде, щоб дома цілував.
Ну навіщо ти вмовляєш?
Якщо хочеш щось – скажи,
Адже предочків немає,
Тож навіщо в ліс іти?
А як дуже, дуже хочеш,
Тож знімай мерщій штани,
Бо і я не можу, любий,
Теж чекати до весни.
А якщо прийде до тебе,
Жінка в білому вбранні,
Нічого тоді питати,
Любить та тебе чи ні.
Довго вечором в діброві
Хлопець дівчину вмовляв,
А вона йому говорить:
Ти мужчина чи удав?
Ну навіщо обіцяти
Ті алмази – тож брехня...
Краще б гарно попросив ти,
Може б я і так дала...
4.6.1988 р.

ОБЛИЧЧЯ КОХАНОЇ
Лице, як Сонце – ясне-ясне,
Але різниця лише та,
Що Сонце нам тепло дарує,
А личко ще і почуття.
Бо Сонце сходить і заходить,
А ти постійно у мені,
І там, де ти пройдеш, – там літо.
І всі стають немов півні.
14.5.1988 р.

САМА СПІЙМАЄ...
О, скільки Божої краси
По світу нашому гасає,
Отож, мій друже, не проси,
Вона сама тебе спіймає.
12.6.1993 р.

МАМА-ЗОЗУЛЬКА
Ти на кого гримаєш, лохмата,
І кого збираєшся ти бить? –
Адже я твоя старенька мати,
І прийшла з тобою я дружить.
Я ж тебе у муках народила,
А в приют тому тебе здала,
Щоб росла і набиралась сили,
Теї, яку дать я б не змогла.
Йду до тебе, миленька дитино,
І несу тобі я свій букет:
– Розітри мені, будь-ласка спину,
Розстібни ти блузу і жилет.
4.6.1988 р.

ЖИТТЯ, ЯК ГОРЩИК
Півжиття прожив я в місті,
Півжиття пропрацював,
І хоч в місті було тісно,
Та зате один не спав.
А за містом квіти й квіти,
І чим більш по полю йдеш,
То й не знаєш: чи радіти,
Вже й тоді, як щось... знайдеш.
Люди! Що зі мною сталось?
Що зі мною твориться?
Бо життя моє, як горщик
Той, що з гірки котиться.
Сонце світить, Сонце світить,
Сонце в небі світиться,
Ой, як хочеться під Сонцем
З кимось й ще погрітися.
21.1.1999 р.

ЗУПИНИСЬ, НЕЩАСНИЙ
Місяць із дівчиною по дорозі йде
І Грицька з собою десь у гай веде,
Й тихо примовляє весело із неба,
Ніби каже хлопцеві: – Йди, то все для тебе.
21.1.1999 р.

ПОМЕРКЛО ВСЕ
Померкло все: і Сонце, й зорі,
Коли від мене ти пішла,
І Місяць став, неначе злодій,
І довго плакала душа.
4.6.1988 р.

НАЙКРАЩА МУЗИКА – ЛЮБОВ
Коли вона на мене подивилась,
Весь день співав романси і пісні,
І поглядом, як стрілами Амура,
Вона сколола душу всю мені.
Що аж у небі зорі поховались,
Як блискавиці осліпили зір,
Що закричав: – Не треба більш, не треба,
І не приходь, як талі води з гір!
Бо й так душа в оркестр перетворилась
І кожна жилка в ній, немов струна,
Коли вона на мене подивилась,
Коли в мій світ прорвалася вона.
І скільки б в світі не було сузір’їв,
І скільки б не бреніло ритм і рим,
Для мене ти – божественне створіння,
Бо там де ти, там – ніжність, море, Крим.
Бо вся душа в оркестр перетворилась,
І все співає нотами дібров,
І хоч орлу дала природа крила,
Зате мені дала вона – любов.
Подивись, як стрекочуть сороки,
Як тягнеться жучок до жучка,
І як хмарки пливуть білобокі,
Щоб з’єднатись для щастя в віках.
23.11.1988 р.

ЕДЕЛЬВЕЙСИ
Хтось шукає в степу едельвейси,
Мнучи квіти у полі й пирій,
Ну а я полуниці духм’яні,
Що у пазусі, мила, твоїй.
В сяйві Сонця купається жайвір,
П’яний вітер цілує лице,