«Я був сам, тепер нас буде двоє», — подумки повторював собі Люсьєн. І ось що дивно. Слухаючи Люсьєнову сповідь, служитель церкви тим прихильніше дивився на свого співрозмовника, чим більше гріхів знаходив поет У своєму минулому. Співчуття абата Еррери зростало в міру того, як він довідувався про нові й нові прикрощі та похибки Люсьєна, і ніщо його не дивувало. І все ж таки поет не міг не запитувати себе про причини, які рухали поведінкою цього виконавця королівських підступів. Спочатку Люсьєн задовольнився найпростішим поясненням: іспанці великодушні! Авжеж, іспанці так само великодушні, як італійці заздрісні та мстиві, як французи легковажні, як німці простосерді, як євреї ниці, як англійці благородні. Правда, можна подивитись на ці властиві різним народам риси і з протилежного боку. Чи в такий спосіб ми не наблизимося до істини? Скажімо, євреї заволоділи золотом, вони створили «Робера-диявола»[205], вони грають «Федру», співають «Вільгельма Телля», замовляють картини, споруджують палаци, пишуть «Reisebilder»[206] і чудові вірші, вони тепер могутніші, ніж будь-коли, їхню релігію визнано, і, нарешті, в них у боргу сам папа! В Німеччині з найменшого приводу запитують у чужоземців: «А ви маєте контракт?» — настільки там розвинена дріб’язкова прискіпливість. У Франції ось уже півстоліття захоплено плескають у долоні, споглядаючи на сцені історії виставу національного глупства, там досі носять неймовірні капелюхи, а уряди змінюються тільки за умови, що все лишиться, як і раніш!.. Англія відзначилася перед лицем усього світу підступним лукавством, що може зрівнятися тільки з її зажерливістю. Іспанці, які колись загарбали золото обох Індій, нині залишилися ні з чим. У світі нема країни, де так рідко вдавалися б до отрути як до засобу помсти, де були б такі легкі звичаї і такі люб’язні люди, як у Італії. Іспанці довгий час жили за рахунок доброї слави маврів.
Коли іспанець знову сів у карету, він прошепотів кучерові на вухо:
— Женіть, як і належить гнати поштових, плачу три франки за прогін.
Люсьєн вагався, сідати йому в екіпаж чи ні.
— Прошу вас! — сказав священнослужитель, і Люсьєн сів у карету, вирішивши розбити свого супутника доводами ad hominem[207].
— Отче, — звернувся він до іспанця, — людина, яка щойно з дивовижною холоднокровністю розвивала міркування, що їх більшість міщан знайшла б глибоко аморальними...
— Такими вони і є, — сказав канонік, — і саме тому Ісус Христос захотів, сину мій, щоб спокуса увійшла в світ. І через те світ так жахається спокус.
— …..людина вашого гарту, думаю, не здивується, почувши запитання, яке я хочу поставити вам!
— Запитуйте, сину мій!.. — сказав Карлос Еррера. — Ви ще мене не знаєте. Невже ви думаєте, я взяв би собі секретаря, не упевнившися спершу, чи досить міцні в ньому моральні засади, чи здатний він сприйняти мою науку? Вами я цілком задоволений. Ви ще не втратили невинності, властивої тому, хто хоче накласти на себе руки у двадцять літ. Яке ж ваше запитання?..
— Мене дивує, що з такими поглядами на світ, і ви раптом перейнялися співчуттям до мене. Яку ціну візьмете ви за мій послух?.. Чому обіцяєте ви мені золоті гори? Яка вам з цього вигода?
Іспанець глянув на Люсьєна і посміхнувся.
— Зачекаймо, поки почнеться узвіз. Там ми пройдемося пішки й поговоримо на свіжому повітрі. Стіни — і навіть стінки карети — можуть мати вуха.
На якийсь час запала мовчанка, і від швидкої їзди в Люсьєна ще дужче — як то кажуть — пішла обертом голова.
— Панотче, ось і узвіз, — сказав Люсьєн, мовби пробуджуючись зі сну.
— Ну що ж, прогуляймося, — відповів священнослужитель.
Він голосно крикнув кучерові, щоб той спинив коней, і вони вийшли на дорогу.
— Хлопчику мій, — сказав іспанець, узявши Люсьєна за лікоть, — чи замислювався ти коли-небудь над «Врятованою Венецією» Отвея?[208] Чи зрозумів ти всю глибину чоловічої дружби, що поєднувала П’єра і Джаф’єра? Дружби, яка в їхніх очах позбавила жінку всякої принадливості й примусила їх обох зовсім інакше дивитись на всі суспільні взаємини? То що скаже про це поет?
«Канонік обізнаний і з театром», — подумав Люсьєн.
— Ви читали Вольтера? — запитав він у співрозмовника.